<b>Алегоричне значення образів "Пісні про Буревісника"</b> Максим Горький писав, що "найстрашніші люди — це ті, що не знають, чого хочуть, а тому необхідно мобілізувати всю нашу волю, аби чітко усвідомити власні бажання". Герої романтичних творів письменника чітко усвідомлюють своє покликання. У центрі цих творів стоять горді, волелюбні натури, свідомі своєї місії на землі, — Данко, Сокіл, Буревісник. Ці герої живуть поза цивілізацією, їхню самовідданість, сміливість, готовність на самопожертву письменник піднімає до абсолюту. Герой "Пісні про Буревісника" — гордий безстрашний Буревісник протиставляється пінгвіну-дурню, який ховає своє жирне тіло у скелях, намагаючись уберегтися від бурі; чайкам, що стогнуть від страху; гагарам, яких лякає грім життєвих битв. У багатьох романтичних творах М. Горький протиставляє силу і слабкість, ідеал і реальність. Сила — це ідеал. Сильний, мужній герой Горького іде на подвиг заради інших людей, заради своєї ідеї. Слабкий — уособлює у собі реальність. Він тихо сидить собі у затишку і чекає, чим закінчиться боротьба, яку ведуть сильні особистості. Слабких значно більше, аніж сильних: пінгвін, чайки, гагари. І над усіма ними гордо лине Буревісник, подібний до чорної блискавиці. Він не боїться грому, високих хвиль, чорних хмар, не боїться перешкод на своєму шляху. Його життя — це боротьба із силами природи, із життєвими обставинами, із своїм страхом і утомою. Він сміливий, гордий, а тому і сильний. Буревісник знає, що чорні хмари не сховають сонця, пройде буря — і воно знову заясніє над морським простором. Так хай же скоріше вдарить буря! Максим Горький написав "Пісню про Буревісника" на початку XX століття. Своїм пророчим чуттям геніального митця він відчував, що над світом купчаться хмари, і з молодечим запалом кликав бурю, яка змінить життя, оновить все навкруги. Але навіть його фантазії не вистачило для передбачення усіх тих нещасть для країни, для людства, що принесе з собою довгоочікувана буря — революція. І першими гинули найсміливіші, найталановитіші буревісники революції. Тисячі юних сердець запалила "Пісня про Буревісника". Нікому не хотілося відчувати себе скиглячою чайкою, полохливою гагарою і тим більше жирним пінгвіном. Алегорія у творі настільки прозора, що не викликає жодних сумнівів і однозначних трактувань. На таких творах виховувалася революційна молодь, для якої дуже скоро світ розділиться на "своїх" і ворогів. У бурі, яку накликали буревісники, загинули мільйони невинних. Кожен із нас повинен бути відповідальним за свої слова. І мені здається, що Максим Горький на схилі літ зрозумів це й гірко пожалів, що в молодості так необачно висловив свої бажання.
