МІЙ ПЕРШИЙ УРОК. Пролунав перший дзвоник. Це був той сріблястий дзвоник, якого учні чекали так довго. До нас підійшла учителька, і ми всі пішли в клас. Пригадується простора класна кімната, з великими світлими вікнами, пофарбованими партами, дошкою. Усі сіли за парти, і почався перший урок. Учителька показала нам великий портрет, з якого дивився на нас Тарас Шевченко. Ми розповідали все те, що знали про великого сина нашого народу, читали його вірші, розглядали його живописні роботи, слухали пісні на вірші поета. Учителька розказала нам багато цікавого з життя поета: як він навчався, як став борцем за щастя народу, як турбувався про його майбутнє, освіту. Ми незчулися, як дзвоник сповістив про закінчення уроку. За п'ять років навчання в школі було багато цікавих уроків, але я завжди з хвилюванням згадую свій перший урок.
РОЛЬ КНИГИ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ. Книга супроводжує людину протягом усього життя: перші книги - альбоми казок, розмальованки, перші дитячі вірші. Ми полюбили їх, а через них почали звертатися до інших книг. Книги - наші вірні порадники, вони вчать нас мислити, відкривають нам невідоме. А тому роль книги в житті людини дуже велика: своїй грамотності, освіченості ми зобов'язані книзі. Вона вчить нас бути чесними, працьовитими, любити свій край, поважати людей. Книга переносить нас в інші країни, епохи. Я люблю читати книги про історичні епохи і події. Ці книги збагачують мої знання про життя людей у різні часи, вчать переборювати певні випробування долі, розкривають красу мови. Я вважаю, що книги - це найбільший людський скарб і життя без них важко уявити.
«ЩО УМІТИ - ЗА ПЛЕЧИМА НЕ НОСИТИ». Я дуже люблю допомагати мамі готувати обід. Часто подруги навіть жартують, що я буду кухаркою, хоч моя мрія - стати лікарем. Але я знаю, що добре, коли все умієш робити. Ось у цьому році ми ходили в туристичний похід. За день ми дуже втомилися. Хотілося поїсти. У нас були і хліб, і ковбаса, і консерви, але хотілось чогось гарячого. Разом вирішили зварити юшку. Дружно взялися за роботу: хлопці розклали багаття, дівчата чистили картоплю. Я робила все, як учила мене мама. Не минуло й години, а в мисках уже парувала пахуча юшка. У той вечір вона здалася найкращою їжею у світі. Як добре, що мама навчила мене її готувати. Правду кажуть: «Що уміти - за плечима не носити». От і моє уміння стало в пригоді.
МОЯ УЛЮБЛЕНА КАЗКА. Чарівний світ казки відкрила для мене моя бабуся. Коли я був маленький, бабуся часто читала і розповідала мені казки. Я захоплювався мужніми героями цих творів, незвичайними фантастичними подіями, а особливо мені подобався щасливий кінець казок. Я дуже люблю казку «Рукавичка». У мене є ця казка з красивими кольоровими ілюстраціями до неї. Казка мені подобається за те, що в ній іде мова про дружбу тварин. А я дуже люблю тваринок. Від казки віє теплом, доброзичливістю, хочеться і собі бути добрим, товариським, поділитися гарним настроєм, зробити гарний вчинок. Казка вчить нас любити тварин і піклуватися про них. Казка «Рукавичка» нагадує мені прекрасні години спілкування з бабусею в ранньому дитинстві.
НАРОДНІ ПЕРЕКАЗИ. (Відгук про прочитаний твір). Із народними переказами я вперше ознайомився на уроках української літератури. Які дивні твори! І не казка, і не бувальщина. Поєднали вони в собі історичну правду і людську вигадку. Гарно і поетично зображені в переказах народні захисники-запорожці. Оспівуючи козаків, народ перебільшує, приписує їм фантастичні можливості. Я думаю, що так люди виражали вдячність і любов до своїх обранців. З особливою пошаною розповідають перекази про народних героїв - Богдана Хмельницького, Нестора Морозенка, Олексу Довбуша. Це відважні лицарі, які боронили свій народ і від польської шляхти, і від татарських набігів. Особливо мені сподобалися перекази «Про запорожців». Адже цікаво уявити козака, який має величезні вуса, вміє говорити дванадцятьма мовами та ще й за тисячу верст бачити, що там робиться!
ПРО УЛЮБЛЕНУ КАЗКУ. (Відгук про самостійно прочитаний твір). На день народження тато подарував мені книгу українських казок. Що вже то було за задоволення! Я читав із захопленням, і перша казка була - «Про Мишенят Круть і Верть і Півника Голосисте Горлечко». У ній розказується про те, як Півник знайшов колосок. Але ні Круть, ні Верть (мишенята, які жили з ним), не захотіли йому допомагати. Коли Півник пропонував їм чи то змолотили колосок, чи то відвезти зерно до млина, вони відмовлялися. «Не я»,- одказував Круть, «Не я»,- одказував Верть, і все гралися. Та ось Півник спік духмяні пиріжки і поставив їх на стіл. Тут як тут і Круть і Верть. Але Півник не дозволив їм поласувати пиріжками, сказавши, що вони - ледарі і того не заслужили. Коли я прочитав казку, то пригадав і свої вчинки. Бувало, що я відмовлявся допомагати своїм батькам. Але тепер я буду робити так, як Півник, щоби не залишитися без «пиріжків».
ЯК З'ЯВИЛИСЯ ПРОЛІСКИ?. Власна легенда. Розказують старі люди, що в давнину зима була дуже люта. Щороку Весна виходила на двобій із нею, але часто Зима перемагала, і тоді панувала увесь рік. І одного разу люта Зима знову взяла верх над ніжною Весною, закрила її в темниці і сказала: «Ти вийдеш звідси тільки тоді, коли станеться диво - посеред снігу зацвітуть квіти». Засумувала Весна, а ще більше загорювали всі звірі і птахи на землі, які вже знемагали від холоду і голоду. Аж ось одна ластівка змогла дістатися до Весни у її в'язниці. Та розказала про нездійсненну вимогу Зими. Тоді ластівка прилетіла на землю, припала грудьми до снігу і почала гріти його. Не витримавши її тепла, сніг почав танути, і з-під ластівчиного крила до сонця потяглася синьоока відважна квітка. Побачила те Зима - і відразу втратила свою силу. Відтоді так і повелося - тільки-но з'являються перші проліски - Зима тікає щодуху до наступного року.
