Під час відвідин художньої галереї мене дуже вразила картина В.Д. Полєнова "Золота осінь". Самому художникові в той день, коли задумав намалювати цей пейзаж, увесь гай здавався золотим. Смугу лісу посередині перетинає блакитне полотно річки, яка повертає вправо. На правому березі ще залишився зеленим могутній дуб. Його величезне кострубате гілля наче обіймає стрункі берізки, одягнені в золоті шати. Ліс на протилежному березі здається широкою смугою. Але найбільше мене вразило небо. Його віддзеркалює вода в річці. Небо міниться, блідне, заспокоює око. Воно ніби охоплює ліс, огортає його своїм теплом. На галявині, що поряд з лісом, ростуть молоді ялинки, біжить кудись стежка. Мабуть, люди до лісу проклали. У похмурий непривітний зимовий день золота осінь знов повернулася до нас з картини і підняла настрій.
