Мистецтво взагалі, а живопис зокрема, займають величезне місце в житті людини. Здатність до творчості, до створення витворів мистецтва — істотна відмінність роду людського від іншого живого світу. У ряду видів мистецтва живопису належить особливе місце. Запитаєте чому? Відповім так. Не кожна дитина тягнеться до пера і паперу, щоб писати вірші або прозу. Не кожен хоче грати на роялі або скрипці. Але немає дитини, яка б не намагалася малювати. І ще одне: із глибини століть до нас дійшли свідчення про живописні спроби древніх цивілізацій. Наскельні малюнки, розпис предметів побуту — чи це не перший крок до шедеврів Рафаеля? У моє життя справжній живопис увійшов, коли мені в руки потрапила книга про італійську галерею Уффіці. Ілюстрації картин Боттічеллі, Рафаеля просто вразили мою душу. Але справжні картини, хоча і не таких великих майстрів, як Рафаель, побачені вперше в міському художньому музеї, вразили мене набагато сильніше, ніж ілюстрації. Потім були картинні галереї Москви, куди я ходила, коли приїжджала в гості до своєї тітки. У Третьяковці я подовгу простоювала коло картин великих російських майстрів. Виходила прояснена і вражена. Особливо — картинами Васнецова і Врубеля. Тепер моя мрія — відвідати картинні галереї Києва, Львова і, звичайно, Петербурга. А вже потім потрапити в Лувр, Прадо, в Уффіці, у Дрезденську галерею, у Британський музей. Це програма-максимум мого дорослого життя. Поруч із програмою-максимумом завжди існує програма-мінімум. Проект "Музей однієї картини", що десь ще існує, — це, по-моєму, дуже правильний напрямок у культурній освіті народу. Люди живуть не тільки у великих культурних центрах — це раз, оглянути відразу всю, приміром, Третьяковку — це, вважай, не побачити нічого. Це два. І третє: організація великих пересувних виставок — дорогий і тому рідкісний захід. Тому "Музей однієї картини" (звичайно, шедевру) має існувати і розширювати свою географію і картини, що виставляються. Була на телебаченні прекрасна передача Микити Михалкова, присвячена якому-небудь одному із шедеврів російського живопису. У цій передачі розповідалося про все: і про самого художника, і про особливості картини, і про історію її створення. Але головне: М. Михалков відкривав нам стільки цікавого про давно минуле, про побут тих часів і того стану людей, що були зображені на картині. Про все це дуже рідко можна почути в музеях або прочитати в книгах з мистецтва. Завершуючи, хочу сказати, що живопис для мене — це вічне джерело душевної насолоди і пізнання життя. Так нехай же воно не всихає ніколи!
