Горит весь мир, прозрачен и духовен, Теперь-то он поистине хорош, И ты, ликуя, множество диковин В его живых чертах распознаешь. Н. А. Заболоцький Коли Маленький принц із казки Екзюпері жив на астероїді В-612, він щодня виконував багато серйозної і важливої роботи: висапував баобаби, що проростали, прочищав вулкани, щоб вони горіли рівно і тихо, поливав джерельною водою красуню троянду. Але було в нього ще одне улюблене заняття — милуватися заходом сонця. Король, честолюбець, п'яниця і ділок, яких зустрів Маленький принц на інших планетах, поставилися б до такого заняття з презирством, вважаючи його марним. Однак герой Екзюпері вважав інакше, і ми згодні з ним. Що робить захід прекрасним? Напевно, не тільки те, що дозволяє спостерігати картини надзвичайної краси. Час — от що ще важливо! Ми спостерігаємо захід наприкінці дня. Яким був день? Приніс він нам радість або сум? Ми самі зробили добру справу на благо інших або, навпаки, зробили дурний вчинок, засмутили когось? Такі думки не приходять ранком: він для надій, планів. День проходить у турботах, зайнятий справами. Коли сонце заходить за обрій, підводять підсумки. Це час міркувань про життя, про красу і вічність природи, про наше місце в ній. Недарма цей час доби тісно пов'язаний з тим настроєм душі, що надихав поетів і художників. Ліричними поемами називають волзькі картини І. Левітана. На багатьох з них відтворені миті, коли відблиски сонця, що заходить, забарвлюють небо і тиху гладінь води ("Вечір. Золоте плесо"), будівлі монастиря і їхнє відображення у воді ("Вечірній дзвін"), багряне осіннє листя ("Літній вечір"). Влітку в Слав'яногорську я побачила картини Левітана наяву, немов вони ожили. Околиці Слав'яногорська недаремно називають українською Швейцарією. Дивно красиві місця! Вечорами ми сиділи на ґаночку будинку і милувалися заходом. Унизу, над річкою, уже темно, а вище на зеленому тлі лісу яскравими білими плямами виділяються крейдяні скелі, стіни собору, церкви, дзвіниці. Виблискують у променях сонця, що заходить, золоті бані, а синя баня дзвіниці, здається, тягнеться до неба. Слухаєш дзвін, що пливе над містом, лісом, рікою, і думаєш... Перше згадування про "Святі Гори" належать до 1526 року. Скільки заходів вони бачили?! Пройшли століття, змінили одне одного покоління, а природа і створене генієм людини вічні!
