Серед золотого моря жита дивиться в небо своїми блакитними очима струнка квіточка волошка. Якщо уважніше розглянути квіточку, то окремі пелюсточки здаються п'ятизубчастими зірочками — краплинками безмежного неба. Існує легенда про цю незвичайну рослину. У сиву давнину святий Василь Великий, полюбляючи квіти, ретельно прикрашав ними свою келію. Уже після смерті старця люди знайшли в його помешканні засохлу рослину й назвали на честь людини, що вважала природу часточкою свого життя. Милуюся тендітною волошкою, що росте на лісовій галявині серед розмаїття трав та квітів. Скільки в природі справжніх скарбів, які бентежать людські душі, сповнюючи їх ніжністю й добротою! Рости, волошко-васильок, символізуючи єдність з незрівнянним світом прекрасного. Я помітив, що зірвані кольорові рослини не стоять довго в маленькій скляночці чи вазоні. Занадто швидко опускають сині пелюсточки, наче сумують за безмежністю нив та полів. Тож нехай ростуть вони на волі, звітуючи бездонному небу про людську щедрість.
