Однієї суботи я гуляв на вулиці неподалік від свого дому. Людей було небагато. Падав пухнастий білий сніг. Попереду йшов чоловік з величезним собакою на повідку. Несподівано собака загавкав і кинувся так швидко, що хазяїн не встиг його утримати і побіг за ним. На дереві, зовсім невисоко, сиділо маленьке сіре кошеня і жалібно нявчало. Цей собака ледве його не схопив, гавкав, сердився. Хазяїн відтяг його з великим зусиллям, і вони пішли далі. Я підійшов ближче. Кошеня було маленьке, пухнасте, з великими зеленими очима. Воно тремтіло від холоду. Що робити? Як йому допомогти? Я взяв його на руки, пригорнув до себе, погладив по спинці. Кошенятко спочатку затихло, а потім так гарно замурчало! І я не зміг залишити його на дереві. Зараз у мене є чудовий друг — Димок.
