Війна - найбільше з лих І виростають покоління, Котрі не чули тишини. О, найстрашніше з літочислень Війна - війною - до війни! / Л. Костенко / Історія людства рясніє війнами. Чи був хоч один день, коли ніде на планеті не точилася війна? Війни міждержавні і громадянські, локальні і світові, справедливі і загарбницькі. Ще за печерних часів люди воювали за їжу, за зручнішу печеру, за жінку. Пізніше - за іншу здобич, за дорогоцінне каміння, перли і золото, за невільників. Потім загарбували території заради корисних копалин, світового панування... Різні часи, різні масштаби, різна зброя (від кам'яної сокири до міжконтинентальної ракети) - та лишалася сутність. Адже так чи інакше, війна - це лихо, незалежно від того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають прості люди, плачуть матері і вдови, зростають сиротами діти. Плаче Ярославна "в Путивлі на валу, на брамі", бо її ладо, князь Ігор повів дружину "на землю половецьку за землю Руську". Залишається вдовою Горпина Чурай, напівсиротою - її донька Маруся. Багато горя несли війни. І хоч Україна загарбницьких воїн ніколи не вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих і найдорожчих. Згадайте розділ поеми І. Драча "Ніж у сонці" про божевільну матір, від горя якої навіть Врубелів "Демон" жахнувся. В хаті у неї сиділи собака, кіт і півень, яким вона підносила чарки, називаючи їх іменами синів. Найбільшим лихом ХХ століття була для України, як і для багатьох інших країн світу Друга світова війна. Активну участь в ній взяли й письменники, воювали вони і словом, і зі зброєю в руках. Це знову напад? З ворогом двобій? Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій! - пише на початку війни П. Тичина ("Ми йдемо на бій"). Ніколи, ніколи не буде Вкраїна Рабою німецьких катів, - присягає М. Бажан у вірші "Клятва", що став військовим гімном нарівні з російською піснею "Священная война". Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла, - обіцяє А. Малишко, що називав себе сурмачем. Але хіба вони виступали за війну? Християнська мораль закликає прощати, але хіба можна забути трагічні дні і роки голоду і похоронок та страшні криваві вбивства, жорстокість яких межувала з божевіллям? Будь проклят той, хто зважиться забути, Будь проклят той, хто скаже нам: "Прости!" - від усього серця проголошує М. Бажан над Бабини Яром у Києві ("Яр"). Для нас це вже історія. Але і сьогодні ця війна вривається часом у наше житя їржавими мінами і снарядами, що досі не втратили своєї зловісної сили. Про це вірш Ліни Костенко "Пастораль ХХ століття" Їх рвонуло навідлиг. І бризнуло кров'ю в багаття. І несли їх діди, яким не хотілося жить... Гарні діти були. Козацького доброго крою. Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць. Та не останньою була Велика Вітчізняна - і сьогодні ще лунають вибухи і постріли. Скільки життів покладено в Афганістані, скільки скалічено душ! Придністров'я, Абхазія, Югославія, Чечня... Найближче "вчора" і сьогодні. І думаєш: "Господи, чого людям треба? Адже світить в небі сонце, росте в полях хліб. Люди кохаються, народжують дітей, створюють симфонії і поеми, роблять наукові відкриття..." Тільки б служили ці відкриття миру, а не справі знищення! Відкривши фантастичну силу атома, відомий вчений Ф. Жоліо-Кюрі справедливо застерігав: "Не можна припустити, щоб люди спрямували на своє власне знищення і сили ті сили природи, які вони зуміли відкрити і підкорити" (Зб. "У світі мудрих думок"). І хочеться звернутися до усіх землян словами відомої пісні: Убийте війну, Прокляніте війну, люди Землі!
