Моя батьківщина — Україна. У відповідях на питання про відчуття батьківщини звичайно присутні акуратні білі сільські хатки з лелеками на дахах і вишневими садами навколо, прозора, як скло, ріка, блакитне небо зі співаючим в ньому жайворонком... Ці сентиментальні уявлення — тільки зовнішні ознаки моєї рідної землі. Вони милі серцю, тому що повертають нас до дитинства, у село, де жили або живуть наші дідусі, бабусі... Для мене батьківщина — це насамперед те, чим можна пишатися. І в нашій нелегкій історії, і в дні сьогоднішньому. Це те, за що в мене болить душа, як у кожного справжнього патріота. Це те, за що не соромно перед чесними людьми своєї країни і перед усім світом. З більшості фактів історії України я виділяю ті, котрі викликають у мене особливу гордість. Один з них — це феномен українського козацтва. Йому наша країна зобов'язана своїм існуванням, тому що виникла саме на народно-козацькій основі. Козаки ввійшли в історію людства як творці демократичного суспільства, що жило протягом сторіч без писаних законів. Демократична козацька держава — Запорозька Січ — викликала подив і замилування в країнах Західної Європи. Історики вважають, що українське козацтво випередило свій час на багато століть. Як не пишатися цим? Величезну роль зіграло козацтво у формуванні менталітету українців. У козаках утілені кращі риси українського народу: найбільша відвага і мудрість, повага до старших, відчуття товариства, що вважалося найвищою цінністю. "Немає уз святіших товариства!" — ці слова гоголівського Тараса Бульби близькі кожному, хто свято вірить у дружбу. Дивним було терпіння і рідкісна здатність козаків переносити життєві труднощі. Ці якості завжди допомагали нашому народу. Саме цей народ, часточкою якого є і я, втілює для мене Батьківщину з великої букви. Скільки найтяжчих страждань випало на долю нашого народу! Татари і турки, фашисти і більшовики несли загибель українському народу. Треба до землі вклонитися такому народу, його дивній життєстійкості, здатності відроджуватися, як фенікс, після таких згубних навал. І це вселяє віру в те, що Україна буде в ряду розвинутих і високоосвічених країн. Саме з освіченістю й обдарованістю українців пов'язані мої патріотичні почуття. Імена великих творців, просвітителів, учених не можуть залишити байдужими нікого. Великі літературні імена минулих сторіч викликають замилування і глибоку повагу до народу, який породив геніїв поезії і театру, музики й архітектури. Двадцяте століття (здавалося б, настільки неблагополучие для України) дало нам таких діячів культури, як О. Довженко, О. Гончар, В. Сосюра, П. Загребельний, П. Тичина (та хіба усіх перелічиш?), учених (Патон, Амосов, Антонов і ін.), спортсменів (Бубка, Клочкова, брати Кличко, Шевченко, новий чемпіон світу з шахів Пономарьов). Саме люди, що досягли висот у своїй області і прославили нашу батьківщину на весь світ, викликають сьогодні почуття гордості і любові до країни. Якщо коротко відповісти на запитання, задане темою, то "відчуття батьківщини" — це величні факти історії й імена великих українців. "Відчуття батьківщини" для мене — це і гордість за великих українців, що прославили свою країну, і замилування багатьма сторінками історії України. Але це і просто те щемливе почуття, що охоплює тебе, коли ти після недовгої розлуки (для когось і довгої) перетинаєш кордони України і бачиш цю землю...
