Вибір професії Рушай же з вірою до правди напрямки. Л. Верлен Вибір професії — це велика відповідальність. Відповідальність перед батьками, перед суспільством, та найголовніше — перед собою. Відповідальність перед собою, мабуть, найважливіша, і полягає вона в тому, щоб обрати саме свій шлях і ним йти. Бо тільки сама людина може побачити, до чого в неї більший хист, до чого відчуває вона покликання. Кожен відчуває, що йому легше «дається» і, отже, чому зможе присвятити життя. І тут найважливіше — не схибити. Іди своєю дорогою, і нехай люди говорять, що завгодно. (Дайте). Я вже обрав майбутню професію, керуючись при цьому багатьма чинниками, але головним із них був той, що до цього діла я відчуваю своє покликання. Мені завжди були небайдужі долі людей, як моїх близьких, так зовсім сторонніх, для мене завжди багато важили такі поняття, як «чесність», «справедливість», «права людини». Саме тому я обрав для себе професію юриста та збираюся після здобуття вищої освіти бути адвокатом. Чому саме адвокатом? Тому що саме працюючи на цій ниві, як я вважаю, я зможу дати найбільшу користь людям. Хочу зазначити, що в мене навіть не було сумнівів щодо того, щоб пов'язати свою долю з юриспруденцією, але постало питання щодо обрання спеціалізації. І я вирішив стати саме адвокатом (а не, наприклад, прокурором або суддею) ось чому: я хочу захищати людей, виправдовувати їх вчинки, хоч якими б вони не були. Адже яким би бридким чи навіть протизаконним не був вчинок, були якісь причини, які призвели до нього. І саме з'ясуванням цих причин я буду займатися як адвокат. При цьому я буду керуватися Законом, який створила наша держава і у якому сподіваюся знайти відповіді на питання, які будуть поставати переді мною у процесі роботи. Закон — це союз просвітництва та сили: друге у подібний союз приносить народ, перше — уряд. (Антуан де Ривароль). У своєму житті я неодноразово стикався з такою ситуацією: людину звинувачують у чомусь, а вона не в змозі довести свою невиновність. Саме для того і існує професія адвоката, щоб доводити невиновність людини або її непричетність до якогось злочину. У моєму розумінні, неможливо уявити собі жахливішу ситуацію, ніж таку: людину засуджують до тюремного ув'язнення через щось, чого вона не робила. Адже відомо, що такі випадки є, і вони не поодинокі. Причини можуть бути різними: бажання справжнього винуватця «підставити» саме цю людину; лінощі, недбалість або підкупність міліції, яка не стала довго шукати та розбиратися «хто винен»... Саме у цьому бачу я своє покликання: домогтись звільнення людини у випадку її невиновності або (якщо судять «за діло») з'ясувати витоки поведінки та вчинків, знайти пом'якшуючі обставини (які, я впевнений, є у кожному випадку) та досягти зменшення покарання. Звичайно, я розумію, що беру на себе величезну відповідальність, тому що у будь-якому випадку необхідно зберегти об'єктивність та докласти максимум зусиль та винахідливості для захисту свого підопічного, людини, яка довірила мені свою долю (адже адвокату, як і лікарю, і священику, люди розповідають все, бо. можуть не боятися, що це стане відомо ще комусь). Мені стає світло на душі, коли подумаю, скільком людям я допоможу. Хочу років за двадцять сказати, оглядаючись на своє життя: «Я не помилився у виборі професії!»
