Верба — одне з найпоширеніших дерев в Україні й одне з найулюбленіших, бо про вербу та калину складено дуже багато пісень, а ще кажуть: «Без верби і калини нема України». Ще довкола лежить сніг, а верба вже віщує весну. Є така приповідка: «Зацвіла верба — прийшла весна». Пухнасті вербові котики — це така вражаюча дивовижа, що до кожної сіренької чи біленької бруньки приглядаєшся: чи не зблиснуть там оченята, бо котики ж! Про вербу існує безліч повір'їв, легенд, приказок, різних оповідок. З народних уст можна почути ліричні розповіді про вербу, яка є символом родючої сили, пробудження природи, України, батьківщини. А ще розповідають різні страшні історії про старі сухі верби, в дуплах яких поселяється нечиста сила. У народі кажуть: «Там де живе верба, житиме й річка», «Де срібліє вербиця, там здорова водиця», тому криницю копають завжди під вербою. Вербові гілки освячують напередодні Великодня у Вербну неділю. Галузками б'ють один одного, приказуючи: «Не я б'ю, верба б'є, за тиждень — Великдень». Бажають: «Будь здоровий як верба». Верба оспівана в піснях, переказана в легендах, вона й справді є одним із символів України.
