Ім'я Валерія Лобановського, футболіста, заслуженого тренера, відоме сьогодні всій Україні. А починав він грати у звичайній команді старшокласників міського відділу народної освіти. У 1957 році вперше брав участь у чемпіонаті країни. Серед футболістів виділявся золотистою шевелюрою і високим зростом, якого, до речі, чомусь соромився. Виділявся серед інших проте не цим, а цілеспрямованістю і працелюбністю. Спортзалів на той час було мало, а тому взимку хлопці, як правило, грали на вулиці в хокей. Валерій же безперестанку працював із м'ячем у коридорах школи. Зате весною на перших тренуваннях на просохлому футбольному полі він жонглював м'ячем скільки хотів і показував чудеса. Валерій грав по-своєму: до автоматизму відпрацьовував штрафні, освоїв удар "падаючий лист" тощо. Так і на тренерській посаді було. Ніяких послаблень собі не давав ніколи! Він дуже любив футбол. Говорив про нього тільки серйозно. Був оптимістом і завжди вірив у перемогу рідного київського "Динамо". Повернувшись з Кувейту, в дев'яностих роках очолив збірну України і зробив усе, від нього залежне, щоб команда наполегливо працював за кладеною програмою і згодом повернула собі титул чемпіонів. Його вихованці несуть сьогодні славу в українського футболу по всьому світу. Досить згадати Андрія Шевченка — кращого бомбардира Європи.
