Багато чудових свят має український народ, всі вони супроводжуються красивими, сповненими таємничою силою та глибоким змістом обрядами. Але, мабуть, одним з найдивовижніших та наймістичніших є свято Івана Купала. Святкують його сьомого липня, але найголовніші події розгортаються вночі, перед цим днем. За християнським календарем свято має назву Іона Хрестителя, але для слов'янських народів воно має більш глибоке коріння. Як відомо, наші пращури були язичниками, поклонялися багатьом богам, а серед них був і Купало — бог шлюбу та земних плодів. Його вшановували всередині літа, коли плодюча енергія Сонця та Землі досягала апогею. Саме в купальську ніч земля віддавала накопичену за весну та літо силу всьому живому, у тому числі й цілющим травам. Тому зілля, зібране в цей час, до того, як зійде роса, вважалося особливо корисним, наділеним силою зціляти всі хвороби. Всі ворожки та знахарки намагалися знай " і якомога більше корисних рослин саме в цю ніч, а перед тим, як вирушити в дорогу, приносили жертву богам — залишали хліб та гроші на землі, як знак вдячності за щедрість природи. Але купальська ніч — це ще й час ігрищ біля вогню та води, у яких брали участь усі — від дітей і до старих людей. Це час веселощів, розваг, чаклувань та ворожінь. Християнська церква негативно ставилася до подібних акцій, засуджувала їх учасників та забороняла влаштовувати святкування в цю ніч. Несхвальну оцінку "бісівських ігрищ" зустрічаємо в багатьох писемних пам'ятках давнини, у тому числі і в "Повісті минулих літ", і в промовах Івана Вишенського. Проте не так вже легко стерти з народної пам'яті минуле, не допомогло навіть накладання християнського календаря на язичницький: люди поєднали два свята, Івана Хрестителя та Купала (тому й виникла ця назва — Івана Купала) і продовжували святкувати. А тих, хто не з'являвся на ігрищах, громада засуджувала, адже вони не пройшли очищення священною водою та вогнем, не позбавилися тягаря минулих гріхів. Мабуть, найбільше чекали цієї ночі молоді дівчата та хлопці, бо в цей час можна було і позалицятися досхочу, і навіть умикнути наречену. Дівчата знали, що це останні дні дівування, бо скоро прийде осінь — час весіль, і багато хто з них розплете свої коси, щоб вже більше не заплітати їх. А ще в цю ніч ворожили про майбутнє: плели вінки й пускали на воду — куди війок попливе, туди дівчині й заміж іти, залишиться на місці — сидіти в дівках ще рік, а якщо ж потоне — чекати біди, бо віщує це смерть чи важку хворобу. Проте кожна дівчина сподівалась на поблажливість долі, тому, сплітаючи вінок, співала про щастя: Ой полинь, віночку, Прудко за водою, На щастя, на долю, Милому зо мною. Купальські вогонь та вода мали силу очищати та зціляти хвороби, тому всі учасниці ігрищ намагалися обов'язково викупатися в річці та перестрибнути через багаття. Стрибали через вогнище парами — хлопець з дівчиною, чоловік з жінкою. Таким чином перевіряли свою долю: якщо руки не розірвуться, подружнє життя буде щасливим. Та Купальська ніч — Це ще й час цвітіння квітки папороті. Наш народ вірив, що той, хто знайде цю чарівну квітку, зірве її та сховає за пазуху, отримає надзвичайні здібності розуміти все живе, читати людські думки, стане по-справжньому мудрою людиною. Але, на жаль, як доводять вчені, папороть ніколи не цвіте. Пізніше, з накладанням християнських уявлень, почали говорити, що ніч перед Купала — це час, коли звільняються всі темні сили, вони чатують та спокушають людей, намагаються вкрасти їхні душі. Свято Купала живе й до сьогодні, його святкують і в країнах Балтії, і в Білорусі, хотілося б, що б ця красива традиція відродилася і в нашій країні.
