Ой на Купала-Купалочка Не виспалася Наталочка. Погнала бички, дрімаючи, На кілки ніжки збиваючи. (Народна пісня) В Україні життя хлібороба мало неписаний розпорядок. Календарні обряди відповідали його корінним прагненням: забезпечити щастя родини, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього. Довгі століття через свята й обряди старші покоління передавали молодим свою любов до праці, волелюбність, гостинність, життєрадісність. Одним з таких свят було свято Івана Купала. Під час його святкування селяни проявляли свої почуття, таланти, здібності. Назва свята походить від народного наймення Іоанна Хрестителя. Його вшануванням православна церква намагалася викоренити язичницькі звичаї, подолати дохристиянські традиції. Первісно Купалою, очевидно, називали ляльку, яку купали-топили у воді, заривали в землю, спалювали. Відзначалося свято у період підготовки до збору врожаю. Як же хлібороби відзначали Івана Купала? Його святкувала переважно молодь. Напередодні парубки розкладали великі купи хмизу на пагорбах, берегах річок, озер тощо. Запалити купальські вогні доручали старим людям, які повинні були до вечірньої зорі добути примітивним способом новий вогонь. Відомим є обряд стрибання через вогонь: народ вірив, що стрибнувши через полум'я, можна дізнатися, яким буде шлюб, позбутися хвороб, злих чарів, безплідності. Як бачимо, купальське багаття, на думку селян, мало магічну силу. Центральне місце у святі займало ритуальне деревце — марена. Дівчата прикрашали його різнокольоровими стрічками та саморобними квітами. Навколо деревця розгорталася своєрідна гра: хлопці намагалися відібрати марену і поламати її, що й відбувалося під співи і жарти. Інколи, маючи на меті завадити парубкам красти деревце, дівчата робили його з кропиви або будяків. Вважалося, що марена — чарівне дерево. Його гілочки несли у хату, на городи, роздавали дівчатам. Багато повір'їв було пов'язано зі цвітом папороті. Відомо, що ця рослина ніколи не цвіте, але народ вірив, що в ніч на Івана Купала на ній з'являється вогненна квітка, яка охороняється нечистою силою. Хто зірве цю квітку, той отримує чарівну силу, яка допомагає знаходити скарби, дізнаватися про майбутнє, зцілювати хворих, розуміти мову звірів і птахів. Цікаво, що папороть вважалася улюбленим зіллям чортів та відьом. Тому в деяких селах існував своєрідний звичай бити папороть: її били палицею навхрест, потім, щоб вона більше не проросла, святили це місце. Небагато знаходилося сміливців, які б наважилися піти за "відьомською рослиною". Такі повір'я побутували тому, що купальську ніч вважали чарівною, звідси — дівочі ворожіння на вінках і свічках, магічні обряди для оборони від відьом. Сьогодні ми не святкуємо Івана Купала внаслідок панування протягом багатьох років тоталітарної ідеології. Однак в наш час офіційними святами проголошені Різдво, Великдень, Трійця тощо, ми все більше дізнаємося про старовинні обряди, і це знання необхідне українському народові для глибшого усвідомлення національної самоідентичності, визнання важливості старих звичаїв для розвитку культури, мови.
