Перше, що сприймає дитина з довколишнього світу, — це слово. Воно приходить першим з маминою колисанкою, тихою вечірньою казкою, доброю батьківською ласкою. І дитя починає згодом лепетати: «мама», «тато», «баба», «льоля», «киця». Це надзвичайно чарівний світ двоскладових слів, із нього все починається. Далі дитя продовжує розширювати свої знання із словесності, а вже коли зіпнеться на ноги, то за день може їх засвоїти по десятку відразу. І вони такі красиві, звучні: «квітка», «сонечко», «хмарка», «пісня», «вода», «трава». І з кожним словом світ для дитини стає ширшим, об'ємнішим, він щедро розкриває свої обрії. Цей світ для дитини — як мамина казка — чарівний, незвичайний і безмежно цікавий... І пізнає дитина цей світ за допомогою слова. Вона ще не усвідомлює до кінця, що українська мова — це море настільки різноманітне й невичерпне, що нікому не дано встановити його межі. І треба пройти складну науку того, що слово і вчинок — взаємопов'язані. Дав слово, пообіцяв — дотримай його. Раніше цього навчали послідовно, але наполегливо, аби з дитини виростала порядна, чесна людина. Ось уже дитя підросло й може почати освоювати знання в школі. ...Насамперед ми усвідомлюємо, що мова може звучати різноманітно: по-простому й надзвичайно вишукано. Але від того вона не стає гіршою чи кращою, вона просто буває різною. Навчаючись у школі, ми пізнаємо закони та складність людського буття на уроках історії, географії, математики, фізики, біології та ін. Крім того, нею легко передавати наші настрої, наші почуття й почування. І від того, наскільки ми володіємо словом, залежить рівень наших знань з різних наук. Отже, виходить, що словесність, уміння володіти словом — початок усіх наук. Багато майстрів слова допомагали народові розвинути мову й тим самим високо піднесли його вгору серед інших, бо найбільше шанують той народ, який береже свій скарб (мову), як зіницю ока, — свою рідну, материнську мову. Словесність — джерело, звідки починається струмок, виривається на простір, ширшає, набирається сили і стає могутньою рікою. І пливти цією рікою нам. І до якого берега пристати — теж вирішувати нам.
