Твір на тему Слава стрільців (наші духовні провідники)
Здавалося, що вся Європа з нетерпінням очікувала початку XX століття, бо його початок віщував багатьом народам волю. У цей час розпадалися імперії, виникали нові держави в нестримному прагненні до правди, незалежності, справедливості й свободи. На той час українцям здавалося, що панська влада, чужинська неволя мають зникнути. Перша світова війна (1914-1918), насамперед, була крахом двох великодержавницьких хижаків: цісарської Австро-Угорщини й деспотичної царської Росії. Саме вони тримали Україну своїми залізними кігтями примусу й тортур. Україна була пошматована, але попри це вона вирувала й прагнула до визначеності й, насамперед, до самостійності. На сході й заході нашого краю постали дві республіки: УHP (столиця — Київ) та ЗУНР (столиця — Львів). І сталася знаменна подія — 22 січня 1919 року відбулося об'єднання в єдину державу — Українську Народну Республіку (УНР). На жаль, її існування було нетривалим, але значущим. Цей момент історії показав, що ні Росія з її імперськими амбіціями, ані гонорова Польща зі своєю пихатістю шляхтичів не хотіли від України нічого, крім українського хліба й сала. Врешті, завжди находиться протидіюча сила. В історії України ми мали сторінку, яку читаєш і хочеться перечитувати, — це історія Січових стрільців. Бо саме вони лишили по собі таку велику кількість віршів, пісень патріотичного спрямування. Навіть часи козаччини не мали такого потужного вибуху творчої наснаги. їхні вірші увібрали все найкраще з народної пісні. Пригадаймо, образи червоної калини як зажуреної України переходять у стрілецькі пісні та стають уже нинішніми нашими символами — любові до рідного краю: Ой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, А ми нашу славну Україну та й розвеселимо! (С. Чернецький) Історія січових стрільців, напевно, одна з найкращих сторінок такої безмежної любові до рідного краю, до рідних порогів, народної моралі й глибокого шанування прадавніх звичаїв. Популярність стрілецьких пісень була настільки великою, що вже за радянської влади їх змушені були друкувати в різних пісенних збірниках, лише «підкоректувавши», тобто замінювали деякі слова, аби вони не вказували на те, що це стрілецька пісня: Гей, видно село, широке село під горою, Гей, там ідуть стрільці, січовії стрільці до бою. Іде, іде військо крізь широке поле, Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи! (Л. Лепкий) Січові стрільці — це, насамперед, приклад відданого служіння рідному народові, рідному краєві. Слід більше приділяти уваги таким патріотичним сторінкам нашої історії, вивчати історію січових стрільців не одним абзацом у підручнику історії, а окремим курсом. І поетичну творчість теж слід вивчати окремим розділом літератури. Саме люди такого ґатунку можуть стати для нас духовними провідниками, прикладом самовідданості й безмежної віри у вільне прийдешнє України.
