Скарби рідної мови Народ, держава, мова - це поняття нероздільні. Без мови немає народу, і, навпаки, без народу не існує мови. Наша рідна українська мова - це мова Тараса Шевченка й Івана Франка, Лесі Українки й Михайла Коцюбинського, Олеся Гончара і Ліни Костенко... Наша гордість і наша краса - материнська мова, яка тихо лунає над нашою колискою з перших днів життя. Увесь, світ визнає милозвучність, високі зображувальні можливості, багатющу лексику нашої мови. Що значимо ми без мови? Харківська поетеса А. Солодовникова у своєму вірші про рідну мову пише: О мово материнська! Я без тебе - Ніхто, ніщо, ніяка й нічия! Дійсно, хто ми без мови? Неоціненну мудрість наших пращурів, досвід віків, високі досягнення наукової думки, безсмертні шедеври художньої творчості, моральні заповіді наших батьків - усе береже в собі рідна мова, шанобливо леліє і дарує нам за допомогою Слова. "На початку було Слово, і слово було у Бога, і Слово було Бог", - говориться в Біблії. Сила Слова нескінченна, невичерпна, могутня. Воно може просвітити, вилікувати, зробити людину щасливою, заспокоїти, подарувати надію й віру, а може й принизити, знеславити і навіть убити. Словом треба користуватися по-розумному, розважливо, обережно, щоб залишалося воно завжди безцінним скарбом, без якого ми станемо жебраками, "Іванами, що не знають свого роду й родоводу".
