Що таке людяність Ти знаєш, що ти - людина? Ти знаєш про це, чи ні? Усмішка твоя-єдина, Мука твоя - єдина, очі твої - одні. / В. Симоненко, / "Ти знаєш, що ти - людина?" Людина, людство, людяність! Скільки в цих словах доброго, красивого, величного. Ці поняття оспівані в піснях і думах, в народних казках і в літературі, в музиці і в живописі. Людяність, доброта, здатність до співпереживання, співчуття - синоніми. Людяність і жорстокість - антоніми. "Лагідне слово й кішці приємне", - кажуть в народі. "Возлюби ближнього свого, як самого себе", - проповідує християнська мораль. І виконують цю заповідь переважно прості люди, що знають ціну горю і стражданням. Так у роки війни люди, ледь живі від голоду, ділилися останньою скоринкою з тими, кому було найтяжче, багатодітні матері виховували ще й чужих дітей-сиріт. Материнство і людяність - теж синоніми. Кожна мати дивиться на світ глибокими ніжними очима Мадонни Рафаеля. І саме вона найчастіше стає зразком виявлення доброти, чуйності. Скільки людяності у вчинку наймички з однойменного твору Т. Г. Шевченка! А у жінки з оповідання О. Довженка "Мати", що доглядає чужих синів (поранених льотчиків) і платить за їхнє життя власним? Протилежність - звіряча жорстокість фашистів. ... й очиці сині Примарою перед бійцем, Його дітей на Полтавщині Спалили іроди живцем (І. Муратов, "Хліб") Здається, серце людини повинно згоріти повністю у полум'ї помсти, але цей боєць, прийшовши звитяжцем у Берлін, бачить німецьку дитину... І дружній "брот", що звався хлібом, Простяг сирітці від душі. Людяність сильніша за ненависть. Аналогічно поводиться дядько Оверко з поеми В. Симоненка "Червоні конвалії". "Ми не дикі коні, щоб усе топтати. Не такими нас ждуть!" - говорить Юрій Брянський у романі О. Гончара "Прапороносці". Людина залишається Людиною, коли вона здатна чинити добро. І не тільки в умовах війни - хіба мало моральних випробувань випадає витримати людині в повсякденному житті? Кохання - одна з найсильніших пристрастей. Коли воно справжнє, високе, то ні за яких умов люди не бажатимуть одне одному лиха. Віддавати серце, а не вимагати цього від інших - це теж людяність. Людяність може виявитися і в ставленні до малознайомої людини або до тварин. Згадаємо трагічну історію про собаку Біма, Чорне Вухо. Здатні співчувати не можуть стримати сльоз, дізнаючись про його долю. Світ ніби поляризується навколо нього - людяність вступає у двобій з побутовою жорстокістю. А хіба не доводилося нам бачити, як якийсь лобуряка мучить кошеня чи то якусь іншу тваринку? Та чи кожен з нас виявився здатним зупинити його? А от ще приклад, на якому можна зрозуміти, що таке - людяність. Часто ми знаємо, що поруч з нами живе якась одинока стара. Вона може і не просити про допомогу, але допомога їй дуже потрібна. Чи кожен здогадається зайти до неї і спитати, чи не треба принести хліба? Та усе ж таки людяність - це не безхребетність. Треба часом вміти знаходити у собі сили бути вищим за нерозуміння і навіть посмішки бездуших людей, вміти наполягти на своєму, щоб здійснити добру справу. Що вдіє раб, знедолений, нещасний, Як стане проповідь читать своїм панам? - ставила риторичне запитання Леся Українка в драмі "У катакомбах". Стати до боротьби за чуже щастя - це теж людяність. Не слід забувати, що як не прагнуть люди до добра, людяності, жорстокість і байдужість ще дуже живучі. Ми бачимо щодня їх прояви. Зневагу до бідних, старих і немічних. Презирство до інвалідів, що інколи змушені жебракувати. Байдужість чиновників, що хіба через суд виконуватимуть власні обов'язки, у тому числі покладені на них саме для допомоги найнезахищенішим з людей. Просто тих, хто проходить повз чужої біди - останніх найбільше, можна сказати, що їх безліч. Це було завжди. Але завжди існували й інші люди. Хотілося б, щоб більше було останніх! О. Гончар говорив у романі "Собор" про двох духів, один з яких спонукає людей творити добро, а другий підбурює на зле. Спробуємо ж дослухатися до доброго!
