Шануймо пам'ять предків! Весь под ногами шар земной. Живу. Дышу. Пою. Но в памяти всегда со мной Погибшие в бою. С. Щипачев Озираючись на ті далекі страшні часи, ми, громадяни сучасної незалежної держави, повинні радіти, що справилась мрія наших пращурів, за яку вони проливали свою кров і віддавали душу. Слід сказати про трагічну долю свідомої інтелігенції: письменників, вчителів, лікарів, які через свої гуманістичні переконання були засуджені на тяжкі роки заслань, де більшість з них закінчила своє життя в тяжких муках і стражданнях, але не зломилася морально. І ці репресії продовжувалися роками. Навіть у тяжкі роки війни жахлива фабрика смерті не припинила своєї діяльності. Зайвим, напевно, буде нагадувати про події страшного голодомору 1932-1933 років, коли так званий "батько" слов'янських народів, втомившись боротися з бажанням незалежності наших громадян, втілив у життя нелюдську програму своєї хворобливої уяви. Скільки людей нашої багатостраждальної країни загинули з легкої руки безжального тирана, ката українського народу, який невпинно глузливо стверджував, що "жить стало лучше, жить стало веселей". За період з 1932 по 1933 рік населення нашої країни зменшилося приблизно на двадцять мільйонів. Двадцять мільйонів ні в чому не винних людей загинули жахливою тваринною смертю. Я вважаю, що якщо вже ми народилися в цій країні, колись великій і могутній, а зараз спустошеній і знекровленій, то ми не маємо ніякого права бути байдужими до неї та її тяжкої долі, дурити і знову ображати її, і так вже ображену. Ми повинні разом, цілою нацією показати всім, чого варта Україна і наша любов до неї. З я впевнена, що всі разом ми здійснимо таку бажану мрію. І зробимо це на честь наших загиблих предків.
