Багата і славна Україна іменами письменників і поетів, кращі з яких були совістю і сумлінням народу, виразниками його прагнень і сподівань. Талановитими, чесними письменниками представлена українська література XX століття. У 20-х роках у нашу літературу прийшли численні таланти, які невдовзі заявили про себе на повний голос. 20-ті роки називають "українським Відродженням", бо то дійсно був час справжнього відродження української літератури, театру, образотворчого мистецтва. Але, на жаль, той період відродження був надто коротким. У другій половині 20-х років починаються "літературні дискусії", далі — судовий процес над учасниками неіснуючої, вигаданої СВІ, жахливий голодомор 1933 року. І нарешті — 1937 рік, який ще називають "апогеєм винищення цвіту української нації", "розстрілом українського Відродження". Про письменників України, які стали жертвами сталінських репресій, розповідає книга "З порога смерті". Скільки було загублено талановитих відомих письменників і молодих, які тільки-но заявили про себе. Справедливо кажуть, що в ті часи був підрубаний генетичний корінь нації. Одним Із найвідоміших письменників того часу був Микола Хвильовий. Чесний і безкомпромісний, повіривши в ідеали революції, письменник не міг змиритися з методами правління нової влади, не виніс ідеологічного цькування і покінчив життя самогубством. Серед загублених — Микола Куліш, талановитий драматург, якого називали українським Мольєром. Саме в нашому місті — у Харкові — були поставлені його п'єси геніальним режисером Лесем Курбасом у знаменитому театрі "Березіль". Вражає такий факт: у 30-х роках мешканці 40 квартир із 66 письменницького будинку "Слово" у Харкові були репресовані. Тоталітарна система робила все, щоб назавжди викреслити з нашого життя імена найкращих літераторів, які не підкорилися їй, не захотіли стати сліпим знаряддям у її руках. По-різному склалася їхня доля. Одні, як Микола Хвильовий, покінчили самогубством, інші були репресовані, загнані "в оту Сибір неісходиму" або на Соловки. Деякі змушені були емігрувати (Іван Багряний, Улас Самчук, Василь Барка та багато інших), але й на чужині продовжували служити рідному народові своїм словом.
