Родовід, родина, сім'я. Вчитуєшся в ці слова — і в уяві постає те місце, де ти народився, де промайнуло дитинство із дивом-казкою, матусиною піснею, батьківською ласкою. І зараз дуже важливо кожному з нас пам'ятати свій родовід. Очевидно, мало хто знає, що у давнину було за обов'язок знати поименно свій родовід до сьомого коліна. Пам'ять про своїх пращурів була природною потребою. Триматися свого родоводу, оберігаючи в такий спосіб сімейні реліквії і традиції та передаючи їх у спадок наступним поколінням, було обов'язком. Саме сім'я Сірків із роману "Тигролови" І. Багряного, українські втікачі і вигнанці, зуміли зберегти звичаї та традиції своєї родини аж на Далекому Сході. Тих, хто цурався чи нехтував історичною пам'яттю, називали "людина без роду-племені". Дитина, не засвоївши таких родовідних цінностей, на все життя залишиться Іваном Безрідним, не знатиме, чиїх батьків вона дитя. Давно відомо: хто відцурався мови і традицій своїх — врешті-решт знехтує синівським обов'язком перед батьками. Бо за душею у безбатченків немає нічого святого. Так, у романі "Вершники" Юрія Яновського можна побачити трагедію роду, який опинився на межі зникнення. Хоча батько Мусій Половець вчив своїх синів ще змалечку: "Тому роду нема переводу, в котрому браття милують згоду". Але не прийняли вони у свою душу цю батьківську настанову. Ні Андрієві, ні Оверку, ні Панасові не прийшли на думку батьківські слова, бо були вони впевнені, що рід переведеться, а держава стоятиме. І ті двоє, Іван та Сашко, назавжди залишаться для старих братовбивцями, що зневажили найпершу біблійну заповідь. Великий тягар завжди лежатиме на душах братів, і ніколи вже не буде їм у житті щастя. В усіх народів світу існує повір'я: той, хто забуває своїх батьків, карається людьми і Богом. Він блукає по світові, як блудний син. Він ніде не може знайти собі пристановища. Він загублений для своєї сім'ї. У нашого народу також є повір'я. Від батьків, які забули свій рід, не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками. Вони ніде не знайдуть собі притулку, хіба що "у полі на могилі". Ми живемо у скрутні часи. Зараз у душах багатьох людей хаос. Знецінюються моральні та естетичні цінності. Зневажаючи рідне й знайоме, люди зрікаються віри й добра. Забуваючи власні корені, люди, мов сліпці, заганяють себе у глухий кут самознищення. І тоді зовсім втрачають силу слова нашого духовного наставника Тараса Шевченка: В своїй хаті своя правда, І сила, і воля. Кожен із нас, щодня спілкуючись у родинному колі із близькими йому людьми, знає, наскільки важливо зберігати у взаєминах чуйне і справедливе ставлення одне до одного. Про таку сім'ю, де всі пізнали моральні основи людської особистості, йдеться у п'єсі "Дикий Ангел" О. Коломійця. Своєю повістю про сім'ю автор стверджує: тільки та родина буде міцною, в якій домінуючими є порядність, чесність, працелюбність. Отже, починати відродження треба з найсвятішого — родоводу: хто ми і чиїх батьків діти.
