Відцвіло веселе літо, і на землю ступила осінь. Вона пофарбувала в яскраві барви листя на деревах, а землю покрила золотавим килимом. Виблискує красуня своїми кольорами, і на душі стає святково і радісно. Чудовий ліс восени! Він ще здалеку манить нас своєю неповторною красою. Аж ось ми в лісі. Як тут все змінилося останнім часом! Землю вкриває м'який жовтий килим опалого листя. Тихо стоять замріяні дерева, тільки про щось гомонять дві берізки: мати і донька. Мати каже: "Подивись, доню, якою красивою стала білочка. Смух подовшав, а на вухах з'явилися довгі волосяні китички. Біля свого дупла білочка повісила сушити гриби. Це вона так готується до зими". Донька, в свою чергу, запитала: "Мамо, а чому дуб стоїть зелений?" Стара береза відповіла: "Осінь ще не встигла пошити золотого кожуха". Довго ще можна було слухати, про що гомонять берези, та час рушати додому. Ми прощаємося з лісом і, збуджені, повертаємось до міста.
