Первісні люди тому й вижили, що шанували природу, серед якої вони були не гостями, а єдиним цілим. Чи то з великих чиїхось амбіцій, чи то недолугий розвиток цивілізації призвів до того, що люди стали розділяти: вона — природа, і ми — люди. Це була помилка, яка й до сьогоднішнього дня ніяк не виправляється. Не хочу сказати, що цим усі нехтують, але не надають, на жаль, того значення, як це варто було б зробити. Погляньмо на себе трохи збоку: взимку утеплені в різноманітний одяг, влітку теж маємо щось для естетики прикрити своє тіло; і здається, що ми начебто слухаємо голос природи. Та це споживацьке й поверхове ставлення до природи, її слід поважати. Не повертати течію річок зопалу на 180 градусів (бо ми, бачте, — царі природи!), не викидати різний бруд та відходи підприємств у річки (природа стерпить, якось із цим упорається). Вона довго може терпіти, але є межа її терпінню, і Чорнобильська катастрофа є знаковим символом для людства. Та чи збагнули ми це? Кожен із нас живе поблизу якогось водоймища чи річки. Розпитайте старожилів, який вони мали вигляд ще років 15-20 тому, і ви жахнетеся від нашого хижацького ставлення до природи, коли не просто байдужість керує нашими вчинками, а відверте нехтування, мовляв, на мій вік вистачить. А діти? А внуки? До того байдуже, на жаль. Дуже добре, що в школі екологічним питанням приділяється велика увага, а це означає, що нинішнє покоління, яке колись прийде на зміну старшому в управлінні державою, можливо, дбатиме про середовище, в якому ми живемо, і не допустить, щоб наші нащадки колись у підручниках про наш час читали як про час технологічних варварів. Певно, колись так станеться, що людство не тільки розумно буде використовувати величезні земні й сонячні блага, а й уміло, залежно від конкретних умов, регулюватиме ці зміни. А для цього слід стрімко розвивати наші знання про Всесвіт, економно витрачати природні ресурси, ціна яких зростає. Час дбати про майбутнє.
