Природа рідної землі Одвічне, як світ, і завжди хвилююче питання: з чого починається батьківщина? З маминої пісні? З батьківської хати? Все це так, проте не останнє, якщо не найперше місце належить природі. Охороняти природу - значить охороняти батьківщину. Згадаймо наших далеких предків. Обов'язковою умовою заселення нових територій була наявність води, лісу. Якщо з тих чи інших причин чогось бракувало, то селяни копали криниці, саджали лісосмуги й фруктові дерева. Україна - це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці. Україна - розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним світять золоті зорі... Наші степи, долини, переліски. Скільки тут краси і яка вона різноманітна. Яке багатство барв, кольорів, відтінків! Поле жовте, аж очам боляче. Стиглий колос гнеться під вітром, сполохана хвиля біжить від краю до краю. А над цим - переливчаста пісня жайворонка, що лине десь у високості, в мерехтливому мареві. Трохи далі - торішні скирди сірі. Здалеку вони здаються велетенськими тваринами, що лягли на спочинок. Здається, що ось-ось зведуться вони на ноги, щоб попрямувати до річки, напитися студеної водиці. А вздовж річки зеленіють садки. Виглядають з них білі хатки-писанки. А як гарно на квітучому лузі! Зачаровано вбираєш зором багатобарв'я кольорів і ніжну зелень трав, і переливне буянні квіту, і казкові бризки сонця. Для нашої залитої світлом країни жовтий і синій кольори є ї були найбільш підхожі. Це чудесно зрозумів наш простий народ, вимальовуючи свої хати в синє та жовте. Ці кольори давала народові любов до природи, яку він бачив саме у жовтій та блакитній барвах. Золотий степ, синє небо, синє море й ріки з жовтими очеретами і рудими скелями, сині гори. Отже, поєднання цих двох кольорів цілком відповідає народному смаку. Воно згідне з тонами природи української, з козацькими звичаями. Любити, шанувати й оберігати рідну природу вчить нас наша література. Великий філософ і поет Григорій Сковорода наголошував, що природа є зразком доцільності. Як приклад він наводив Бджолу, називаючи її "гербом працьовитості". А згадаймо нашого геніального митця Т. Г. Шевченка. Перебуваючи далеко від рідної землі, великий Кобзар змалював безсмертні образи, що перейшли у символіку, - тополю, калину, хрещатий барвінок. Гімн природі створила в "Лісовій пісні" Леся Українка. А скільки поезії знаходимо у творах Михайла Коцюбинського, Панаса Мирного, Івана Нечуя-Левицького та інших класиків української літератури. Володимир Сосюра писав: Любіть Україну, як сонце, любіть, Як вітер, і трави, і води... В годину щасливу і в радості мить, Любіть у годину негоди! Любіть Україну у сні й наяву, Вишневу свою Україну, Красу її вічно живу і нову І мову її солов'їну. Людині необхідний зв'язок із рідною природою. Подивіться на чари буйноквіття, почуйте волання трави і дерев, і все зробіть, щоб нащадкам усміхалася і ростила вічну духовність наша найпрекрасніша на світі земля. Щоб квітувала вона могуттям кольорів, долучала до нашої неперевершеної пісні й до рідного мелодійного слова пахощі зела і високість неба, долучала щедрість праці і ніжність серця. Спадщина природи не менш важлива, для цивілізації, ніж культура.
