Нешодавно життя дало мені невеличкий урок. Наша родина виїхала на відпочинок до лісу. Був чудовий травневий день. Ми з сестрою бавились, бігаючи по лісу. Аж ось на галявині побачили пахучі конвалії. Ой і гарні ж квітки! Два темно-зелені листочки неначе охороняють ніжні квіточки-дзвоники. Ми одразу ж кинулися зривати цю красу і навіть не зчулися, як зірвали всі квіти на галявині. Потім хутенько побігли похвалитися знахідкою матусі. Але та не зраділа, як ми очікували. Ми з сестрою приголомшено слухали, а мама пояснила, як, зірвавши квітки, ми не подумали, що ліс без них змарнів, що, вирвавши коріння, ми позбавили конвалії життя. І вже наступної весни ніхто не зможе помилуватися чудовою галявиною. Та розмова запам'яталася. Ми ніколи не будемо нівечити красу задля власної втіхи.
