Наш улюблений парк з усіх боків оточений водою. Він знаходиться на острові, який утворила річка, що протікає через місто. Щоб потрапити на той острів, треба перейти через невеликий затишний міст. І ти опиняєшся у дивному парку, а точніше, гідропарку. Тут є степовий куточок. Після будь-якої зливи в ньому не побачиш ні однієї калюжі: піщаний ґрунт швидко усмоктує вологу. Трави тут тверді, вони вже не зелені, як навесні або на початку літа, — вони коричневі або попелясто-сірі. Такими їх зробила осіння негода. Жовті квіти, що виділялися на зеленій траві, осінь перетворила на білі грудочки. Зате верби, що обрамляють цей куточок, щедро прикрасили своїм опалим жовтим листям прибережні води й сам берег. Якщо йти уздовж берега островом, незабаром потрапиш до іншого куточка природи. Це починаються листяні посадки. Тополі ще зелені, але листя вже ніби неживе. Перші нічні заморозки зробили свою згубну справу. А от клени все більше нагадують золоті кулі. Золото під ними і на них навіть у похмурий день засліплює. Але є клени і з багряним листям. Це теж прикмета осені. Варто пройти ще небагато далі, як починається зона вічної зелені, що непідвладна будь-яким осіннім примхам. Це ялинник — улюблене місце білок і сорок. Унизу, під хвойними деревами, на землі, — товста коричнева підстилка з опалої хвої. Навіть узимку, якщо немає снігу, крізь неї гордо зеленіють якісь рослини, що не бояться зими. Але ось і ялинник закінчується. І далі — березняк; світло від стовбурів ллється, білизна стовбурів особливо чітко вимальовується в похмурі дні. Лимонні листочки летять і летять сумним дощем. У повітрі пахне осіннім листям і грибною пріллю. Великі різьблені листи дубів здаються лакованими. Між ними всюди лежать жолуді, але чомусь без капелюшків, а самі капелюшки розкидані трохи віддалік. Поруч з дубами в нашому парку ростуть каштани. Ми звернули увагу, що люди похилого віку збирають їх. Поцікавилися: що з ними роблять? Нам відповіли: годують кіз. А ще власники кіз набивають мішки опалим листям. Це теж прикмета осені. Кози поїдають листя з великим апетитом. Утім, на апетит не скаржимося і ми. На пеньок, покритий, як скатертиною, жовтим кленовим листям, ми розкладаємо нехитру їжу. Немає нічого приємнішого, ніж сніданок в осінньому парку.
