Це був звичайний собі олівець, у дерев'яній сорочці жовтого кольору з написом "Конструктор". Такий само, як тисячі і мільйони олівців, що як дві краплини води схожі один на одного. Але там, під жовтою дерев'яною сорочкою, жило тільки його, неповторне сердечко — стержень. Лише воно знало найголовніші, найяскравіші слова. Лише воно володіло сміливими й ніжними думками. Він не змінював свого стержня, як деякі сучасні автоматичні олівці змінюють свої: тут — гостріше, там — по-м'якше. Стержень був один-однісінький, він пронизував його всього — зверху донизу. Це саме з ним олівець йшов до білого аркуша паперу, як полководець на поле битви. Заради нього, відточуючи майстерність, олівець не схиляв голови навіть перед гострим ножем. Правда, що більше він писав, малював, створював, тим ставав коротший. Про таких кажуть: "Горів на роботі". Йому навіть радили: "Не бери близько до серця, пожалій себе". Але для олівця берегти своє серце, лежати новеньким, недоторканим у коробці — значило просто не жити.
