Довгоочікуваного літа чекала вся родина. Після напруженого навчального року Олена намагалася зібратися з думками. Вона вже малювала собі райдужні картини відпочинку далеко від великого міста. Валізи були вже готові, квиток лежав у сумочці, було спокійно на душі. Батьки за день до свого від'їзду запевнили, що з хворою бабусею буде все гаразд. Заспокоївши себе тим, що дійсно нема підстав хвилюватися, Олена взяла речі й рушила до дверей. Тишу порушив дзвінок у двері. Олена здивувалася, адже всі знають, що сьогодні вона їде на відпочинок. Серце забилося ритмічно, в голові почали крутитися картини останніх днів. Ніщо не віщувало біди. Олена відчинила двері. На порозі стояв чоловік, якого вона вперше бачила. Звістка, яку приніс незнайомець, змусила Олену змінити плани. Забулися мрії. Вона повернулася до реалій життя — бабусі стало зовсім зле. Взявши все необхідне, Олена не помітила, як спустилася з шостого поверху, як пробігла мимо людей, які сиділи біля будинку. Вона докоряла собі, що за останній місяць жодного разу не відвідала бабусю. За тривожними думками Олена не помітила, як підійшла до дверей бабусиного будинку. Затамувавши подих, відчинила двері, забігла в кімнату, де метушилися люди в білих халатах. Тільки голос уже немолодого чоловіка зміг привести до тями Олену. "Зараз усе гаразд, — сказав він. — Роки беруть своє..." Олена підійшла до ліжка, де лежала бабуся, і на очах з'явилися сльози, сльози щастя. Вона зрозуміла, що все вже позаду. Наступного ранку бабуся прохала Оленку повернутися додому, запевняючи, що вона сама зможе потурбуватися про себе, але онука навіть не хотіла й думати про повернення. Це літо вони будуть разом. Адже бабуся — це найдорожче, що в неї є.
