Я підтримую думку про те, що недобре слово вбиває. Адже слово несе не тільки смислове, але й емоційне навантаження, отож слово по-різному впливає на людину, а недобре слово може і вбити. На підтвердження цього досить згадати, як ми реагуємо на тон, яким може бути сказане одне й те саме слово. Наприклад, "красно дякую" може звучати як щира подяка, а може містити іронію або й відверте глузування. Тоді ми сприймаємо слова як знак недоброго ставлення до нас. Слово й справді вбиває. Яскравим прикладом цього може слугувати історія Марусі Чурай з однойменного роману Ліни Костенко. її слова для всієї України були як знамено в бою, як душа, що співає про головне в житті. Але коли зрадив героїню Гриць, багато хто з ницих людців не посоромився встромити ніж недоброго слова у спину дівчини. Вона навіть не виправдовувалася, бо знала справжню ціну слова. А як убивчо звучало для героїнь Т. Шевченка слово "покритка"! У ньому був не тільки осуд, а вирок людині без права спокутувати свій гріх. Катерина, наприклад, не витримала і покінчила з життям, а Ганна, героїня поеми "Наймичка", зуміла пересилити біль від недоброго слова, але все життя спокутувала свій гріх, доглядаючи рідного сина і не маючи права сказати йому про це. Не можна не згадати історії нашої країни 30—50-х років XX століття, коли страшне словосполучення "ворог народу" руйнувало мільйони життів. На жаль, слово й справді може вбити, але, можливо, люди не завжди до кінця розуміють це. Інакше б ставилися до слова більш відповідально. Отже, з усього виходить висновок, що недобре слово вбиває, а добре — рятує.
