В українських обрядах та традиціях бринить душа народу. Важко уявити Різдво без куті, Великдень — без писанки, Святу Трійцю — без клечання. Кутя — символ урожаю, писанка — народження весняного сонця. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє житло від нечистих духів. Ці ритуали виникли на зорі людства, були тісно пов'язані з міфологією, трудовою діяльністю людини. Існували спеціальні обряди, пов'язані із землеробством, мисливством, рибальством. Усі вони супроводжувалися піснями, танцями, заклинаннями. У східних слов'ян обрядовість поділялася на календарну й родинно-побутову. Колядування й щедрування, веснянки й гаївки, купальські й обжинкові пісні — це перлини народного таланту. їх треба зберігати й примножувати. Бо у всіх народів є повір'я, що той, хто забув традиції своїх батьків, карається людьми і Богом. Він ходить по світу, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо втрачений для народу. Останнім часом українська обрядовість повертається до нас, несучи з собою високу поетику, красу, єднання з природою.
