Найдорожча в світі людина — це мама. Вона завжди поруч своєї дитини. Хто знає, скільки болю і любові може умістити в себе материнське серце! Адже коли дитина захворіє, мама завжди співчуває і лікує, і навіть хворіє разом з нею. А коли діти виростають, то усі їхні болі дорослого життя мати ділить з ними. Матері супроводжують нас усе своє життя. Сила материнської любові перемагає будь-яку відстань. І де б ми не були, їхня турбота, їхні молитви зберігають нас від життєвих турбот. Скільки пісень, віршів, творів присвячено матері. Це і "Пісня про рушник" Андрія Малишка, і "Два кольори" Дмитра Павличка, і "Лебеді материнства" Василя Симоненка, і оповідання "Мати" Олександра Довженка та багато інших. У вірші "Сива ластівка" Борис Олійник задушевно звертається до матері: Там, де ти колись ішла, Тихо стежка зацвіла Вечоровою матіолою Дивом-казкою світанковою... Так, мати в найвищому розумінні — це наша Україна, це Мати-природа, яка створила життя на Землі. А Микола Сингаївський у своїй поезії "Мати" наголошує: Від матері — слово, і пісня, і хліб. Перша ластівка в небі, веснянка в гаях. Все від матері — мужність і перший політ, і як мати для всіх — Батьківщина моя. Моя мама — ніжна і добра, лагідна і красива жінка. Скільки себе пам'ятаю, вона завжди поруч мене. І це настільки звично, що здається іншого не може й бути. її турботи сприймаються, як щось звичне, буденне. Але ми розуміємо, що за цим криється велика материнська любов. Адже для матері її дитина — найкраща в світі. Так каже народна мудрість. І це справедливо, бо тільки мати може побачити свою дитину такою, якою вона повинна і могла бути. Мамин власний приклад багато значить для дитини. Моя мама ще з дитинства навчила мене поважати і любити людей, бути чесним і добрим, щирим і чуйним. І я намагаюсь бути де в чому схожим на свою матір, а також роблю все для того, щоб менш її ображати. Коли вона усміхнена, весела, то мені радість. Скільки разів подумки я звертався до неї, молив про допомогу в скрутний час. 1 вона завжди мені допомагала своєю вірною, незрадливою любов'ю, своїми порадами. Відомий поет писав: Рідна мати моя, ти ночей недоспала І водила мене у поля край села, І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, І рушник вишиваний на щастя, на долю дала. Не тільки Малишкова мати "недоспала ночей", не тільки вона давала синові "рушник вишиваний на щастя, на долю". Скільки матерів проводжали сина або доньку в дорогу, без надії побачити коли-небудь, але завжди чекаючи на порозі! Материна оселя — дім, де завжди ми бажані гості. Так спасибі тобі, рідна, за все! Земний тобі уклін. Прийми синівську любов.
