Бог дав нам музику, щоб ми насамперед підіймалися нею вгору. Ф. Ніцше Музика супроводжує людину з колиски і до останнього подиху. А ті, хто вірить у потойбічне життя, будуть і на тому світі слухати ангельський спів. Одне з чільних місць у культурі народу належить пісні. Це можна сказати про культуру і менталітет майже кожного народу, але в духовному житті українського народу пісня займає особливе місце. Усім відомо, що українська мова — одна з найбільш мелодійних, співучих мов світу і що в Україні завжди любили і вміли співати. Але чому українські пісні люблять не тільки українці? Чому ці мелодії до душі кожному, у кого в грудях живе серце, а не холодний камінь? Про такий феномен, як українська пісня, я хочу вам розповісти на прикладі своєї родини. Скільки я знаю поколінь своїх предків, усі вони українці. Говорять же зараз у нашій родині російською, тому що давно всі живуть у східних містах України й у Росії. Книги, газети, журнали читають обома мовами. Немає для нас різниці, якою мовою говорить диктор, йде фільм або спектакль. А от пісні співають завжди українські. Не тільки, ясна річ, але переважно. Щоліта велика родина збирається в нас на дачі. Приїжджають рідні з Москви, Києва, Полтави. Особливо велика потреба в українській пісні в москвичів. Начебто у них спрага, а це ковток холодної криничної води. І от майже щовечора летять у небо пісні: "Ой ти, дівчино, з горіха зерня", "Ніч яка місячна, зоряна, ясная"; про Дорошенка і Сагайдачного, що "проміняв жінку на тютюн та люльку"; про старого діда, що не пускає молоду жіночку погуляти; про дівчину, що благає милого: "Постав хату з лободи, а в чужую не веди". А вже якщо в два голоси заспівають класичний дует "Коли розлучаються двоє", то завжди сльози на очі навертаються. Пісні можуть стати стимулом для подальшого духовного розвитку людини. Мене, наприклад, коли я ще не вміла читати, вони познайомили з віршами нашого великого Кобзаря. Сумно було слухати про думи, що "стали на папері сумними рядами"; страшно — про вітер, що "додолу верби гне високі, горами хвилі підійма". Коли я довідалася, що це пісні на вірші Шевченка, мені схотілося прочитати ще що-небудь з його поезії. Те ж саме було і з поезією великого російського поета С. Єсеніна. Спочатку на сімейних посиденьках я чула про опалий і заледенілий клен, про золоту "рощу", що "отговорила милым языком", про те, що "все прошло, как с белых яблонь дым", а потім упивалася віршами співця російської природи, вчила вірші Єсеніна напам'ять. Звичайно, музика в житті людини — це не тільки пісні. Це я прекрасно розумію. Напевно, колись прийде до мене розуміння класичної й оперної музики. Я майже впевнена в цьому, тому що мені з дитинства прищепили смак до гарної музики: української пісенної класики. Завдяки цьому серед сучасних пісень я вмію відрізняти справжнє від бездарного, минущого, бездуховного. Є прекрасні сучасні пісні. Саме вони ввійдуть у культурну спадщину мого народу. Саме вони поряд з народною пісенною класикою будуть формувати культуру майбутнього, будуть підіймати нас угору.
