10 грудня 1948 року генеральна асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. Це одне з найважливіших подій в історії людства, воно ознаменувало собою початок нової ери у взаєминах між державою і його громадянами. Всю історію правових держав можна розділити на два періоди: перший період – до 1948 року, другий – після 1948 року. Варто задуматися, чому людство, проживши на землі такий грандіозний проміжок часу, тільки лише в XX столітті створило міжнародний правовий акт. У чому причини того, що людям треба було стільки часу для усвідомлення істин, що зрозумілі і незаперечні сьогодні навіть для дитини. Буде помилковим вважати, що правові норми в їхньому сучасному представленні – це цілком продукт XX століття. Основи Загальної декларації прав людини, а також суміжні з нею документи були закладені ще такими мислителями як Сократ, Платон, Хома Аквінський. Багато в чому сучасна модель правової держави зобов'язана своєю появою Римській республіці. Сучасній людині може показатися дивним сам факт появи римського права в древньому світі. Як могло сформуватися держава з настільки високої для того часу правовою культурою? Навряд чи дикун зможе оцінити ту волю, який володіє громадянин сучасної правової держави. Суспільство повинне бути готове для правильного сприйняття міжнародного правового акта. Римська держава завдяки своєму довгому економічному процвітанню, змогло підготувати і створити платформу для підтримки законності. Невже прийняття Загальної декларації прав людини говорить про готовність світового співтовариства до формування демократичних підвалин? На жаль, цього не можна затверджувати. Дотепер у деяких малорозвинених країнах існують тоталітарні й авторитарні режими. Протягом багатьох років у центрі світової політики знаходиться Ірак. Це держава цілком зневажає всіма міжнародними правовими актами, воно існує не за принципом держава заради людини, а людина заради держави. Але наскільки правомірні дії США у відношенні цієї держави? Чи можливо встановлення прав і свободи особи силовими методами, чи коштують вони цього? Навряд чи іракський народ зможе гідним образом оцінити бажання Америки облагодіяти його. Формування демократичної держави за допомогою сили зброї суперечить його головним принципам. Поряд з Іраком існує безліч країн з розвитими правовими нормами і з високим ступенем їхньої захищеності. Однак, незважаючи на останні, ці країни не зупинилися у своєму розвитку, демократія – це не самоціль, до якої повинне прагнути будь-яку державу, а форма суспільної свідомості, що прагне до самовдосконалення. У таких країнах, як Англія, Швеція і Франція існує величезна кількість правових проблем. Періодично надбанням громадськості стають скандали, у центрі яких знаходиться порушення воль громадян державою, у ряді випадків воно не тільки не в змозі проконтролювати виконання законів, але і саме йде на їхнє порушення. Це дуже важлива проблема, оскільки дуже важко висувати і доводити обвинувачення проти держави. Світова громадськість дуже стурбована цим питанням, і з метою його рішення був створений Комітет із прав людини при ООН. Одне з питань, що приходиться вирішувати цьому комітету, – це законні обмеження воль громадян. Чи припустимо це? Права людини непорушні, виходить протиріччя. Але його не можна уникнути, введення обмежень необхідно, але воно можливо тільки в тому випадку, якщо спрямовано на користь суспільства. Як приклад можна розглянути встановлення комендантської години в країні у випадку надзвичайної ситуації. Відбувається порушення волі пересувань, але це робиться в благо людей, з метою збереження їхніх життів. У багатьох цивілізованих країнах дуже гостро коштує питання пріоритету прав людини. Чи можна зневажити однієї з воль суспільства заради виконання інший? Це дуже складне питання, тому що державі так чи інакше приходиться йти на обмеження прав громадянина. У подібних випадках необхідно вибирати з двох зол менше, тобто намагатися робити так, щоб у результаті прийнятого рішення був нанесений збиток як можна меншій групі населення. У Конституції Російської Федерації записано: «Людина, його права і волі є вищою цінністю. Визнання, дотримання і захист прав і воль людини і громадянина – обов'язок держави». Чи відповідає це сьогоднішньої дійсності? На жаль, немає. Незважаючи на наявність законів, що гарантують цю статтю Конституції, у нашій країні відбувається повсюдне порушення прав людини. Звичайно, ми досягли визначених успіхів з часу розпаду СРСР, але вони не настільки відчутні. Жодне держава у світі не може назвати себе демократичним, якщо воно не в змозі забезпечити виконання Загальної декларації прав людини. В даний момент Росія знаходиться в дуже важкому положенні, багато в чому це порозумівається гострою кризою в економіці. Моєму поколінню ще має бути вирішувати багато проблем сучасності. Одна з основних задач – створення в нашій країні високої правової культури держави і її громадян. Повинна ж Росія, нарешті, стати по-справжньому демократичною, правовою державою?! У період становлення підростаючого покоління йому необхідно прищепити правову культуру. І роль школи в цьому процесі значна. Але одного знання своїх прав далеко не досить. Важливо вміти користатися ними на практиці. Щоб будь-який громадянин України з дня свого народження і до останнього свого дня міг з гордістю заявити: «Маю право!».
