Мою подругу звати Поліна. Це досить рідкісне ім'я. У Поліни добрі карі очі, коли вона посміхається, то на її смаглявих щоках з'являються пустотливі ямочки. У Поліни світле, коротко стрижене волосся. Чубчик закриває високе чоло, доходить до брів-ниточок. У Поліни є два брати — Дімка і Тімка. Хоча вони й шкідливі, Поліна їх любить і дає гратися своїми іграшками. Крім однієї — ляльки Люськи, її Поліні подарували, коли їй виповнилося п'ять років, і з тих пір вона не розстається з іграшкою. Свою ляльку подруга коротко обстригла. "Моя сестричка", — сміючись, каже вона. У маленьких вухах Поліни — сережки-гвоздики. Одягнена вона завжди акуратно і по-спортивному: на ній темно-сині джинси, сірий светр, а зверху — джинсова курточка; на ногах легенькі кросівки. Брати Поліни давно підбиралися до ляльки Люськи. Бажання заволодіти лялькою ставало тим сильніше, чим більше сестра оберігала Люську від них. Одного разу, коли Поліна була в школі, Дімка і Тімка взяли ляльку і всунули її у відкрите вікно чийогось автомобіля. Поліна відразу знайшла пропажу, але брати дружно все заперечували. Поліна прибігла до мене вся в сльозах, і ми разом стали шукати Люську. Зрештою Тімка зізнався, що ляльку вони відправили покататися, і розповів, як була справа. Коли ми спустилися в двір, автомобіля вже не було, але на ослоні в під'їзді лежала наша Люська. Мабуть, хазяїн машини помітив іграшку, кинуту дітьми в салон, і поклав її на лавочку. Поліна просто сяяла від щастя: сяяли у вухах сережки-гвоздики, здається, сяяли навіть заклепки на її джинсах. Ми піднялися в квартиру. Поліна не стала вичитувати братів. Вона переодягла свою улюбленицю в блакитне плаття з білим горохом, і ми сіли пити чай з полуничним варенням. Покликали ми за стіл і Дімку з Тімкою, що почували себе винними. Я сказала Поліні: "Тобі завжди подобалося моє ведмежа Хома, зі світло-сірого хутра, з чорним бантиком. Я тобі його дарую. Упевнена: Люська з ним подружиться". Наступного дня Хома перекочував у квартиру Поліни.
