Це прекрасна традиція — вести родовідне дерево. Це історія, яка живе у твоїй сім'ї, а не застигла в підручниках чи монографіях. До того ж цю традицію не обов'язково дотримувати в класичному стилі із зображенням живописних портретів предків, цій традиції можна надати іншого вигляду, але, на мою думку, таке дерево має бути в кожній родині. Можна, наприклад, зробити схематичне дерево на одному аркуші, а на наступних розмістити, крім розповідей про славних предків, ще й архівні матеріали: фотокартки, якісь старі довідки, вирізки з газет чи журналів. І це, можливо, уже буде називатися не родовідним деревом, а сімейним літописом. У нашому сімейному літописі є, приміром, свідоцтво про закінчення школи мого дядька за 1939 рік, довідка про здачу молока державі, що видали моїй бабусі ще в 1957 році, табель успішності тата за 1 клас, мамин зошит, коли вона навчалася в 3 класі, календарик за 1945 рік, листівки різних років (деякі з них датовані 1948 та 1950 роками) і ще дуже багато різних документів. Вони начебто не стосуються безпосередньо членів нашої родини, але саме вони дають можливість уявити той час, коли жили наші рідні. Ми з братом залюбки працюємо над нашим сімейним літописом і пишаємося тим, що належимо до старого (хоча не дворянського й не козацького) працьовитого роду, в якому честь і гідність шанували понад усе.
