Харкове рідний, мій! Що про тебе розповісти?! Чи про твою історію, чи про культуру, чи про те, що колись у школах писали: "Харків — великий індустріальний центр"? А після цього запитати словами П. Тичини: "Харків, Харків, де твоє обличчя?" В. Сосюра писав, що "на кожному кроці обличчя робітниче твоє відчував". Втратив ти, Харкове, робітниче обличчя, бо стоять заводи, фабрики, над верстатами не видно іскор криць, не чути електрики співу, мовчать авіаційні турбінні гіганти. А робітничі руки... Усе менше і менше відвідують люди твої театри, музеї, кінотеатри. Тому і тут можна пригадати тичинині слова. За тобою ще студентства та наука. Але й тут зміни не на краще, хоч багато уже зроблено в напрямі прогресу! Це сумна нота. І все ж я люблю тебе, Харкове, бо ти моя земля, де я народилась, виросла, де продовжую навчання і живу. Я люблю твої вулиці, парки, сквери, нові і старі будівлі, привокзальну площу, Університетську гірку, Покровський і Успенський собори, Державну наукову бібліотеку ім. В. Г. Короленка, площу Поезії... Я милуюсь твоїми пам'ятниками. Театральна площа — пам'ятник М. В. Гоголю. Сяєш ти бронзою, письменнику. Тут же, поруч, в кінці скверу, пам'ятник О. С. Пушкіну, бронзовий бюст поета, увінчаний лавровою гірляндою. Але найулюбленіше моє місце в Харкові — парк ім. Т. Г. Шевченка. Він захоплює мене красою каштанових, дубових, кленових тінистих алей, численними квітниками, березовими пущами. А старий, кряжистий дуб поруч з пам'ятником великому Кобзарю... Люблю це місце! Чому? Переді мною монументальна багатофігурна композиція. Переді мною ніби історія мого народу і мистецьке життя Харкова. Вдивись — і побачиш безперервне зростання народної боротьби з пригноблювачами — від бунтарів до учасників Першої російської Жовтневої революції. Є в скульптурах і уособлення вільної праці та молодості нашої країни. Вдивись — і побачиш майстрів української сцени — акторів харківського театру "Березіль", згодом народних артистів СРСР: Н. М. Ужвій, Є. О. Мар'яненка, А. М. Бучму та інших. "Це були першокласні художники! — згадував пізніше скульптор пам'ятника М. Г. Манізер. — Усе життя я їм буду вдячний". А я буду вдячна тобі, Харкове, що маєш таке місце, де можна подумати, стати чистішим і сильним. Так що, Павле Григоровичу Тичино, має своє обличчя Харків і разом з іншими містами вливається в одну єдину Україну.
