Роздуми про життя, про його сенс виникають звичайно в переломні моменти цього життя. Зараз у мене і моїх однолітків саме такий час: закінчується етап, коли усе було визначено заздалегідь, причому не тобою самим. Прийшов час, коли потрібно приймати рішення самостійно: яким шляхом піти далі? На якому терені твоя праця принесе більшу користь людям? Що обрати, щоб життя не минуло безслідно? Трохи боязко робити цей вирішальний крок. Але страх потрібно перебороти й усвідомити, що обрано єдиний шлях. Таке розуміння надихне, зміцнить волю. А в нинішніх умовах життя перемагають більш активні, вольові, чесні і, головне, відповідальні люди. До речі, про відповідальність. Французький письменник Сент-Екзюпері в "Маленькому принці" говорив, що кожен відповідає за того, кого приручив. Якщо дитина з дитинства привчена до відповідальності за молодшу сестричку, немічного дідуся, за щеня, якого підібрала на вулиці, за кущі і дерева, що висадили в дворі, то з такої дитини, по-моєму, обов'язково виросте людина, що прийме на себе відповідальність і за свою родину, і за ту роботу, що їй довірить суспільство: Якщо буде потрібно, вона зможе відповідати і за державні справи. А це значить, що життя її не мине марно. Історія людська зберігає чимало імен людей, що залишили свій слід у ній. Різні ці сліди, але за основною суттю вони або творчі, або руйнівні. Про останні якось не хочеться писати, тому що кожна людина генетично налаштована на творення. Зовсім недавно потрапила мені в руки брошура про діяльність Кирило-Мефодіївського товариства (XIX століття). До нього належав сам Т. Шевченко. Мета діяльності товариства — звільнення слов'янських народів від імперської деспотії й об'єднання у федеративному союзі незалежних держав. Кожен слов'янський народ, вважали члени товариства, сам буде правити своєю республікою, мати свою мову і свою літературу. Спільними мають бути рівність і воля людей. Багато прогресивних людей приєдналися до Кирило-Мефодіївського товариства і сповідували його ідеї. Хоча цим планам не судилося здійснитися, але справа товариства не зникла без сліду. Ідеї звільнення, рівності, волі стали головними в слов'янській літературі, опанували розумами майбутніх поколінь. Жити, щоб про тебе пам'ятали нащадки, щоб твоїми справами пишалися покоління... До таких людей належать багаті меценати, шанувальники мистецтва й освіти. Люди по-різному розпоряджаються своїм багатством. Одні багаті люди витрачають свій капітал тільки на себе, свою родину, купуючи маєтки і вілли, власні літаки і кораблі, купуючи коштовне каміння й екзотичні острови... Інші ж, як, наприклад, брати Третьякови, збирають картини, матеріально підтримуючи вічно нужденних живописців, створюють художню галерею, щоб подарувати її рідному місту. От який прекрасний слід залишили брати Третьякови! Інший приклад — українські брати Симиренки. Організація в Україні видавництва рідною мовою, створення фонду з метою розвитку української культури, підтримка студентства і діячів мистецтва — от далеко не повний перелік благодійної діяльності родини Симиренків. Ще один приклад — шведський винахідник, інженер-хімік Альфред Нобель, що заснував у 1901 році Міжнародні премії, які носять його ім'я і вручаються дотепер за видатні досягнення в науці, літературі. Раніше в Україні меценатство процвітало, зараз з'являються тільки перші його паростки. І мені дуже приємно, що один з небагатьох сучасних меценатів — наш земляк, харків'янин. Це всесвітньовідомий піаніст Володимир Крайнев. З його ініціативи і завдяки його матеріальній підтримці щорічно в Україні проводиться конкурс, мета якого — пошук молодих музичних талантів. І знаходить, і підтримує, і дає можливість переможцям продовжувати вчитися. І ніяких корисливих цілей Володимир Крайнев не переслідує. По-перше, тому, що професор — справжній меценат, а справжнє меценатство — це безкорислива діяльність, а по-друге, я думаю, великий музикант згоден з поетом, який сказав, що "служенье муз не терпит суеты". Прожити так, щоб залишити в житті свій слід — спочатку результатами своєї праці, а потім, якщо зможеш, безкорисливою допомогою людям, — от мета, якої треба прагнути.
