Україна є однією з наймолодших демократій, але найдавніших націй світу. Вільям Клінтон "Україна — серце Європи"... Цей вислів знає кожен, та не кожен замислюється, що він означає. Що мається на увазі: чи то географічне розташування нашої держави, чи то популярність її серед європейських народів, чи то національний характер пересічного українця? Насамперед наша Вітчизна є європейською країною не тому, що її територія — центр Європи, а тому що українці здавна сповідують ті принципи свободи й незалежності, які притаманні багатьом народам інших держав. Варто згадати лише окремі події історії, щоб переконатися в цьому: утворення й розквіт Запорізької Січі з її вільнолюбними традиціями, народний бунт проти кріпацького устрою, репресій радянських часів, боротьба проти численних утисків мови та культури... Усього й не перелічити. Та найбільш яскравим фактом, який підтверджує думку про схильність українців до незалежного існування, є подія 1991 року, коли наш народ заявив про своє прагнення самому вирішувати долю Батьківщини, будувати сильну соборну країну, мати єдину державну мову — українську. Так, ми зробили свій вибір, який чітко показав: як й інші народи Європи, ми хочемо власної свободи, а не одвічного рабства. Тому сміливо можна стверджувати, що ми європейці не завдяки географічному розташуванню, а завдяки національному самоусвідомленню, прогресивності, патріотизму. Проте вважати, що назву "європейський народ" здобуто лише через притаманні нам риси характеру, теж неправильно. Хіба Україна не йшла в ногу з основними історичними та культурними процесами, які відбувалися в Європі? Неможливо перелічити геть усі факти на підтвердження цієї думки, однак деякі з них варто назвати. Згадаймо хоча б літературне життя в державі. Так, у другій половині XIX століття у літературі західноєвропейських країн панує реалізм — літературний напрям, який зображує життя як потік закономірних подій. У цей самий час українські письменники збагачують вітчизняну літературу реалістичними творами, що мають величезне художнє і загальнолюдське значення. А розквіт фемінізму в Європі початку XX століття знайшов своє відображення у творах Наталі Кобринської, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, які намагалися захистити права жінки в тогочасному суспільстві. Відомі діячі нашої Батьківщини завжди реагували на прогресивні історичні та культурні зрушення в західних країнах. Сучасні суспільно-політичні процеси української держави також указують на її європейську спрямованість. Недарма відчутна орієнтованість нашої економіки, освіти, медицини на кращі досягнення інших держав. А утвердження свободи слова, вільний розвиток демократії в Україні доводять: ми — європейці. Та не треба думати, що ми забули шевченківське "...свого не цурайтесь". Українці, будучи європейською нацією, завжди пам'ятатимуть про свої національні ідеали.
