Спливають роки, але ніколи не перестануть вражати події Великої Вітчизняної війни. Люди, які наближали День Перемоги, були самовідданими та жертовними. У передсвятковий день до нашої школи завітали колишні фронтовики. їх душа залишилася мужньою, хоча роки вкрили зморшками їхні обличчя й памороззю скроні. Після бурхливих оплесків слово було надане Петру Федосійовичу Яковенку, полковнику у відставці. Ми попросили його розповісти про найцікавішу з бойових операцій, у яких він брав участь. Я розповім про нашу бойову подругу, яка гідна найвищих державних нагород та найсвітлішої людської пам'яті, — почав Петро Федосійович. — Звали її Ляля. Вона загинула у неповних вісімнадцять років, здійснивши лише один, але нечуваний подвиг. Потужну лінію ворожої оборони частини Радянської Армії проривали вночі. Не дочекавшись, поки сапери наведуть справжню переправу, солдати на дошках перепливли ріку та закріпилися на крихітному плацдармі. І на цей кілометровий клаптик землі фашисти спрямували нищівний вогонь. Із цього бою Ляля Кац винесла понад сто поранених. Дівчина дістала поранення, але поле бою не залишила. Юна медсестричка, стікаючи кров'ю, відбивала з кулемета ворожі атаки. Ляля бачила, що доля плацдарму майже вирішена: загинули комісар, начальник штабу, командир дивізії. Врятувати долю бою міг тільки свіжий резерв, але на нього було годі й надіятися. І тоді серед диму випросталася тоненька постать дівчини. Ляля закликала бійців, які залишилися живими, до бою. Це був найсильніший резерв. Лялі Кац було майже вісімнадцять. Вона не побачила кінця того бою, але його побачили ті, хто переміг у ньому. Досі не можу повірити, що її немає серед нас, — так закінчив свою розповідь Петро Федосійович. — Медсестричка Ляля дуже любила життя. Вона була майже вашою ровесницею. Пам'ять про неї житиме в наших серцях доти, доки живемо ми самі. Прошу вас, юні друзі, завжди пам'ятати про таких людей! Після цієї зустрічі я довго не міг заснути. Я запитував себе: а чи зміг би я повторити подвиг Лялі Кац? Чи не злякався б? Ні, звичайно, не злякався б, адже тоді йшлося про майбутнє цілої країни, цілого народу. І якби така необхідність виникла знову, я б таки не злякався.
