Я маю вірного друга на ім'я Лесик. Він невисокий на зріст, чорнобровий, з великими карими очима та довгими пухнастими віями. На білому обличчі ледь помітні цяточки — веснянки. На вустах Лесика завжди весела усмішка. Коли він сміється, його трохи кирпатенький ніс зморщується дуже кумедно. Лесик дуже охайний: одежа на ньому випрасувана, у портфелі завжди повний порядок. Дехто вважає, що Лесик схожий на дівчинку, але я думаю інакше. Лесик — найщиріший друг. Ми не Маємо секретів один від одного. Удвох ми готуємо домашні завдання, ходимо в кіно та на дискотеку. Коли я хворію, мій друг завжди приходить після уроків і розповідає про школу, про наших спільних товаришів, про шкільні пригоди. Але найцікавіше Лесик розповідає про щойно прочитану нову книжку. Тоді в його очах помітний вогник кмітливості й розуму, і хочеться слухати Лесика без кінця. Також я поважаю Лесика за те, що він не цурається домашньої роботи й прибирає кімнату, миє посуд, навіть пере й прасує нарівні зі своїми сестрою та матусею. Я дуже люблю свого друга за його доброзичливість, чуйність, справжню душевну чистоту.
