Понад усе моя бабуся любить квіти, а їх у неї пребагато. Чого там тільки не¬має! Айстри рожеві, сині, наче морс, волошки, фіалки і навіть червоні маки — увесь цей різнобарвний килим виграє й міниться на сонці. Пам'ятаю минулого року бабуся розповідала мені про одну дуже цікаву росли¬ну. На перший погляд, це звичайнісінька собі квітка. Росте вона майже на кож¬ному городі чи клумбі, можна зустріти її і на полі. Одним словом, невибаглива рослина. А зветься вона нагідкою. Мені чомусь завжди здавалось, що це наша квітка, яка споконвіку росла на безкраїх українських просторах. А насправді все було не так. От що я дізналася від бабусі. Виявляється, що колись давно, ще в часи середньовіччя, з півдня Єв¬ропи до України випадково було завезено напрочуд дивну рослину. Квіти її мали яскраво-жовте забарвлення і надзвичайно приємний запах. Листя ж було світло-зеленим. Поступово люди звикли до нагідки, полюбили цю незвичайну гостю. Я запитую у бабусі про те, звідки ж взялася така назва. Вона каже, що росій¬ською мовою, приміром, їх прозвані "ноготками". "Це, мабуть, тому, що насіння цієї рослини дуже нагадує кігтики у кішки, воно такс ж загнуте й загострене з од¬ного кінця", — здогадуюсь я. Проте в Україні "ноготки" згодом стали "нагідка¬ми". Таким чином, назва квітки втратила зв'язок з "кігтиками". "Це сьогодні нагідка — майже бур'ян, а був час. коли ця рослина вважалася рідкісною, навіть "королівською квіткою", — продовжує свою розповідь моя ба¬буся. І справді, у п'ятнадцятому столітті нагідки увійшли в молу у Європі. Напри¬клад, їх розводили у Франції. Французька королева Маргарита Валуа дуже полю¬бляла ці квіти. А про цілющі властивості нагідки люди дізналися зовсім недавно. До дев'ятнадцятого століття її впрошували лише заради красивих квітів. Потім до неї придивилися пильніше, і виявилося, що вона не тільки красива, а ще й лікуваль¬на. Ось так квітка-окраса стала квіткою-цілителькою.
