Часто ми чуємо розмови про те, що в кожної культурної людини має розвиватися обов'язково й культура мови. Зрозуміло, що ці речі взаємопов'язані, бо важко уявити освічену людину, яка на примітивному рівні володіє рідною мовою. То що ж таке культура мови? Насамперед — це вільне володіння нормами літературної мови, залежно від ситуації — уміння використовувати мовні засоби, коли виникає потреба. Високий рівень мовної культури, на мою думку, визначається не стільки засвоєнням правил чи норм, стільки оволодінням усіма мовними багатствами, а це, в першу чергу, передбачає уважне й поважне ставлення до мови. До речі, ставлення до будь-якої мови, яку ти хочеш вивчити. До таких багатств належать і лексичний запас слів, і знання фразеології, і афористичність висловлювань, і вміння будувати фрази, вести діалог, чітко формулювати свою думку тощо. Недопустимими речами є іронізування чи навіть насмішка над мовою, а це почасти трапляється нині, коли люди, напевно, не до кінця розуміють, що власне передбачає культура мови. Це також означає, що слід опанувати з допомогою мови той етикет, який здавна шанується в народі, без цього важко уявити повноцінне спілкування. Національна мова є здобутком культури народу, але водночас це є здобутком культури всього людства. Річ у тім, що кожна мова доповнює іншу, а разом вони стають витвором світового людського розуму. Про це слід пам'ятати й ніколи не нехтувати цим. Та попри все висока культура мови неможлива без високої загальної культури. Бо саме прагнення до високого рівня культури змушує людину й поповнювати свій словниковий запас, і багато читати, і довідуватися про щось нове. Низька культура й активний словник пов'язані між собою. Низький рівень культури притлумлює інтелект, для висловлення думки з'являється багатослів'я, непослідовність викладу, незавершеність фраз. Саме високий рівень культури дає людині можливість чітко мислити, а відтак — бути успішною у будь-яких справах.
