Одного разу я вийшов прогулятися до Центрального ринку. Раптом почався сильний дощ. Я був у новій шкільній формі, але не взяв із собою парасольки. Щоб не промокнути, я сховався під високим дубом. Там я стояв та чекав, коли вже закінчиться дощ. Я сподівався, що він закінчиться також швидко, як і почався, але він, навпаки, ставав усе сильнішим. Аж ось, нарешті, він припинився, і я подумав, що можу йти. Я зробив два кроки вперед, але щось примусило мене зупинитися. Я подивився праворуч та зомлів — такого я ще не бачив. Я помітив жовту кулю, яка повільно летіла в мій бік, яскраво світилася та потріскувала. "Кульова блискавка", — подумав я й пішов швидше. Блискавка рушила за мною, я схопив камінця та кинув у кульову блискавку. Але нічого не відбулося. Камінець пролетів крізь неї, як крізь хмару, а блискавка продовжувала наближатися до мене. Я побіг, змінюючи напрям, але це не допомогло — блискавка продовжувала наближатися. Нарешті я догадався зупинитися. Блискавка теж зупинилася. Так я простояв хвилин п'ять. Раптом роздався вибух величезної сили, і мене відкинуло на землю, в траву. Блискавка зникла. Коли я розповідаю цю історію, мені ніхто не вірить. "З глузду з'їхав хлопчик", — кажуть усі, тільки Іван Іванович, учитель фізики, слухає мене з цікавістю, вимагає все нових подробиць. Але я мало що можу добавити.
