Наш рідний Харків — славне, цікаве та старе місто. Для кожного, хто хоч раз був тут, воно стало рідним, бо як затишно завжди повертатись туди, де тебе зустрічають з радістю, привітністю та любов'ю. На території Харкова жили люди ще до нашої ери. А у скіфсько-сарматські часи тут уже було поселення з ознаками міста. Але неодноразові напади кочовиків, монголо-татарська навала призвели до спустошення цього краю. А потім перші переселенці з Правобережної України з'явились на території сучасного міста ще в період визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти, приблизно до 1654 року. У часи козацтва тут збудували фортецю. Місто оточував глибокий водяний рів та товс та стіна з дерев'яних колод. Під фортецею було безліч підземних ходів. У ній жили козаки зі своїми сім'ями, ремісники, купці, духовенство. Поступово збільшувалась кількість населення, і Харків перестав бути військовою фортецею і далі розвивався як центр ремісників та торговців. Серед найпоширеніших ремесел у Харкові на початку XVIII ст. було килимарство. Ремісники виготовляли ворсові килими-коци. їхні цехи були зосереджені на одній вулиці, і через це вона дістала назву Коцарська. Це моя рідна вулиця, я тут народилась і живу. Початок бере вона від Благовіщенської церкви, а потім вузенькою стрічечкою тягається до Південного вокзалу. 1896 року на Коцарській було збудовано кондитерську фабрику Бормана. А 1921 році тут з'явилась швейна фабрика імені Тінякова. Кожна вулиця мого міста має не менш цікаву історію: А усі вулички і провулки разом утворюють місто Харків. Його ще називають містом митців — поетів, письменників, скульпторів, музикантів, художників. Краса та інтригуюча старовинність кожного його куточка справді надихає на піднесені думки і фантазії. Ще Харків — місто науки і техніки, тут безліч навчальних закладів, заводів, фабрик. Харківщина для мене — рідкий край, моя Україна, величезна та близька серцю Батьківщина. Я народилася і живу у Першій Столиці — Харкові і дуже пишаюся цим.
