Мало їх, але ними розквітає життя. М. Чернишевський Нове XXI століття стане століттям найбільших наукових відкриттів, тому що сьогоднішній стан багатьох наукових напрямків можна визначити так: вони на самому порозі відкриттів. Ще крок-два — і спалахнуть яскравим світлом нові імена, рівні Архімеду, Ломоносову, Ньютону, Ейнштейну. Мені, оскільки збираюся присвятити себе фізиці, хочеться розповісти про А. Ейнштейна, найвидатнішого вченого, чиє ім'я в списку ста великих людей XX століття займає одне з чільних місць. Для нових Архімедів його життя дуже повчальне. Коли-небудь кожна людина буде знати про природу більше, ніж знав Ейнштейн. Але і тоді люди будуть черпати в його працях і величезну силу думки, і шляхетність душі. На портреті і фотографіях перед нами нескінченно добра, заглиблена у свої думки людина. Усе його життя було присвячене науці. Його спосіб життя — це думати, міркувати, вирішувати, відкривати нове. Його земний шлях — це гімназія і студентські роки, робота у Швейцарії і Німеччині, світова слава, Друга світова війна і нацистський погром, довгі роки в Америці і трагедія атомної бомби. У 26 років він створює спеціальну теорію відносності, у наступні десять років працює над загальною теорією відносності. У багатьох областях фізики Ейнштейн зробив переворот своїми відкриттями. Безсмертний його творчий подвиг. Безсмертний і сам учений у пам'яті людства. Ейнштейн усім своїм життям продемонстрував зречення людини від всього особистого і повсякденного в ім'я пізнання світу. Світу як єдиного цілого, взаємозалежного і взаємопов'язаного. Це розуміння світу і стало причиною тієї трагедії, що відбулася в голові і душі великого фізика після Хіросіми і Нагасакі. Коли теорія була створена, здавалося, що вона така далека від практичного застосування. Але от перед Ейнштейном замаячила примара Гітлера, озброєного атомною бомбою. Інтуїтивна впевненість у тому, що праця великого фізика має не тільки теоретичне значення, починала справджуватися. У 1939 році Ейнштейн направляє президенту США лист-засторогу про роботу з ураном у Німеччині. В Америці почалася підготовка до створення своєї атомної бомби. У 1940 році він пише другий лист про зрослий інтерес нацистської Німеччини до урану. У квітні 1945 року в новому листі президенту США Ейнштейн уже висловлює тривогу про те, що Америка може використовувати цю вже створену атомну бомбу. А в серпні на два японських міста були скинуті бомби. Тепер один з основних теоретичних висновків ученого знайшов застосування. Учений сприймав світ як ціле, об'єднане причинно-наслідковим зв'язком, тому відчув свою провину: "Це я натиснув кнопку". Почуття відповідальності за науку — от що жило в ньому разом з геніальністю. Ейнштейна мучила не тільки трагедія атомної бомби. Він переживав за все зло, яке можуть заподіяти світові наукові відкриття, використані у руйнівних цілях. Розумів, що кожне відкриття, кожна ідея може стати зброєю в агресивних руках. І страждав, не бачачи можливості запобігти цьому. Закінчити хочеться десь прочитаним порівнянням великих людей з Гуллівером. Коли Гуллівер був живий, ліліпути чули вночі биття його серця. Таке відчуття було в людей, поки був живий Ейнштейн. Сама думка про те, що на одній землі з ними живе така людина, вселяла в сучасників Ейнштейна впевненість у силі й безсмерті розуму. І от Ейнштейн помер. Серце велетня замовкло. Люди це відчули. Раніше таке відчуття виникало, коли вмирав великий громадський діяч або геніальний письменник. У квітні 1955 року вперше таке відчуття викликала в людства смерть Ученого.
