Твір на тему Кабінет письменниці (твір-опис приміщення)
У нашому під'їзді живуть представники різних професій. Я не раз замислював¬ся над тим, чи можна, якщо увійти до квартири, зрозуміти, де і ким працюють її мешканці. Таке розслідування я почав із власного помешкання. Нас троє: батько, мама і я. Ми живемо на другому поверсі, під нами магазин, а поруч — відділення Ощадбанку. Наша квартира невелика — дві кімнати. Бать¬ки мешкають у великій кімнаті з балконом. У кімнаті сучасний телевізор, ши¬фоньєр, просторий диван-ліжко. Мені подобається в їхній кімнаті вмонтована в нішу шафа. Ця шафа висока — до стелі, має сім полиць, чотири з них займають книжки, на інших — посуд. Матове скло на дверцятах не дозволяє побачити, що там на полицях. Посеред кімнати на підлозі лежить килим, товстий, різнобарв¬ний, він поглинає наші кроки. На килимі стоїть журнальний столик. Поблизу нього — два м'яких крісла. А ось у моїй кімнаті меблів значно менше, бо вона невеличка. Письмовий стіл біля стіни, ліворуч — вікно, за столом — стілець-крісло — дуже зручний! Навпро¬ти столу — книжкова шафа і диван-ліжко значно менших розмірів, ніж у батьків. Розглядаючи нашу квартиру, важко здогадатися, де працюють мої батьки. Батько — водій тролейбуса, мама — медсестра. Якось мене запросила до себе сусідка з третього поверху Ірина Миколаївна. Знаючи, що я люблю читати, вона подарувала мені новеньку книжку. Це був при¬годницький роман. Як же я здивувався, коли на обкладинці побачив її прізвище! Мабуть, збіг, подумав я. Побачивши мій погляд, Ірина Миколаївна сказала, що вона і є автор цього роману. Я із зацікавленням почав розглядати кімнату, де було написано книжку. На письмовому столі — комп'ютер, поруч зі столом — велика етажерка, де лежать тонкі і товсті книжки — це довідкова література, до якої звертається Іри¬на Миколаївна, коли працює над черговим романом. Вона бере інтерв'ю у різних людей — а інакше як вона напише книгу? Ці інтерв'ю записані на диктофон, а деякі — в товстих зошитах, що містяться на широкому підвіконні. У цій кімна¬ті стоїть і велика шафа з книжками. Впадає в очі старе потерте крісло. На ньо¬му — шкура ведмедя. Виявилося, що Ірина Миколаївна, коли запрошує людину ' для інтерв'ю, пропонує їй це крісло, а на мініатюрний столик, покритий ошатною скатертиною, ставить гостю ласощі та чашку з кавою або чаєм. На стінах кімна¬ти — велика кількість картин. "Наче у музеї", — подумав я. Навіть якщо я не знав би, що Ірина Миколаївна пише книжки, то, потрапивши до її кімнати-кабінету, безпомилково б визначив, що тут мешкає творча людина.
