На просторій, світлій галявині виріс могутній дуб із кремезним стовбуром і міцними розгалуженими гілками, які підгримують густу крону. Це найгарніший дуб в усій діброві, саме про такі дерева складали в народі пісні, а поети писали вірші. Дуб — дивовижне дерево. Адже виріс він із малесенького, але щасливого жолудя (далеко не всі жолуді проростають), якого загубила чи сойка, чи білочка і не знайшов дикий кабан. Кількома гілочками піднімався він під небо, такими тонесенькими, що дивовижно, як вони тримаються, а найменша гілочка накрилась величезним дубовим листком. Дуб — сонцелюбне дерево, його плоске широке листя дає можливість світлу пройти крізь нього до самої землі, де росте безліч більш дрібних рослин, а коріння дружить із грибами, і тому в дібровах так багато боровиків, лисичок, груздів. Якщо нападе на дерево гусінь, інші дерева можуть загинути — лише не дуб. Він виживе — того ж літа на ньому з'являться листочки. Дуб не загине навіть тоді, коли його зрубають лісоруби. Залишиться тільки пеньок! Пройде час — і від пенька потягнуться до сонця листочки: це прокинуться "сплячі" бруньки, які десятиліттями, а то й віками чекали свого часу. Одна, найсильніша, гілка стане в майбутньому новим стовбуром. У багатьох народів світу дуб шанується як символ могутності, мудрості і довголіття. Огорожа навколо дуба; зроблена дбайливою людською рукою, — то символ єднання природи з людиною. Цей дуб прожив кілька століть — хай живе й далі і дарує людям радість.