У нашого сусіда дідуся Миколи є чудовий песик. Невеличкий, кудлатий, з хвостом-бубликом і кмітливими карими очима. Дідусь зве його Дружком. Вони справжні друзі. Завжди разом. Дружок такий розумний собака — всіх у нашому дворі знає, ніколи на своїх не гавкає. Одного разу жінка дідуся Миколи поїхала до онуків, вони в іншому місті живуть. І треба ж дідусеві саме на той час захворіти! Ще й як захворіти — встати з ліжка не міг, серце боліло. То Дружок до нас прибіг, став під дверима, скиглив, гавкав, щоб хтось вийшов. Мама визирнула, дала йому щось, а він не їсть, гавкає. Тоді я вийшов і спи тав: "Чого ти гавкаєш, песику?" А він збіг трохи по сходах і дивиться на мене, чекає, щоб я за ним пішов. Я пішов, а він привів мене прямісінько до дідуся. Той лежить, ледве зміг сказати, що йому погано. Мама моя прибігла, викликала "швидку допомогу", дідуся до лікарні забрали. Там його вилікували. А Дружку треба в першу чергу подякувати, він свого господаря врятував. І знову вони завжди разом.
