Якось довелося мені спостерігати таку сцену. По перону, спираючись на палицю, повільно йшла бабуся. Видно було, що в неї хворі ноги. А тут ще й важка валіза в руках. На блідому старечому обличчі — терпіння й втома. Праворуч і ліворуч бабусю обминав потік стурбованих людей, що поспішали. Але ось до старенької підбігла дівчинка дванадцяти-тринадцяти років, взяла важку валізу у бабусі й понесла через залізничний місток. "Добре,— подумала я,— що знайшлася попутниця". Хвилин за п'ять дівчинка знову з'явилася на пероні, поспішаючи до електрички. Випадок цей нерідкий. Звичайний. А чи завжди ми поспішаємо на допомогу тим, хто потребує її?
