З давніх-давен у народі існували правила, згідно з якими в помешканні суворо заборонялося сваритися. Наприклад, не можна було сваритися біля порога, бо під ним, вважалося, перебувають духи предків, що оберігають родину. Якщо потурбувати їх сваркою, то вони образяться і принесуть нещастя. Заборонялося сваритися біля вікна, оскільки вважалося, що на вікні перебувають охоронці-ангели, які пильнують дім, дитину. Вони бояться лайки, якщо її чують, тікають, залишивши дім напризволяще. Не годилося сваритися й біля печі, особливо, коли в ній горів вогонь. Піч вважалася уособленням сімейного добробуту й охоронцем родинних таємниць. "Що за піччю діє, то він знає", — говорили про людину, яка була добре обізнана з чиїмись родинними справами. Народ вірив: якщо шанувати піч, то вона дасть силу, достаток, здоров'я. Негідна ж поведінка в хаті, сварки могли осквернити піч. Ось чому жінка, якщо було сказано щось недобре, промовляла: "Шануючи сонечко святе і піч...", а зачинаючи розмову про щось неприємне, промовляла: "Не при печі згадуючи..." Закликаючи когось до порядку, казали: "Мовчи, бо піч в хаті", а чоловік, утримуючись від лайки, вигукував: "Сказав би, та піч в хаті!" Таким чином, у помешканні фактично не залишалося місця для сварки. Це дисциплінувало людей, не дозволяло їм вирішувати свої взаємини з близькими людьми конфліктним шляхом. Дім — це цілий світ, маленька незалежна держава зі своїми законами, традиціями, яких необхідно дотримуватися.
